Створення великих наземних роботизованих комплексів (НРК), співмірних за габаритами із сучасними бронемашинами, пов'язане з унікальним комплексом інженерних та тактичних проблем. На відміну від невеликих платформ, важкі машини вимагають принципово іншого підходу до проєктування, навігації та забезпечення безпеки в реальних бойових умовах.
Технічні складнощі та дефіцит людської інтуїції
Генеральний директор компанії "Укр Армо Тех" Геннадій Хіргій у своєму недавньому інтерв'ю детально розповів про труднощі масштабування безпілотної техніки. За його словами, технічно реалізувати великий безпілотник цілком можливо, проте зробити його по-справжньому надійним і автономним на полі бою виявляється вкрай складно. Головна проблема полягає в заміні людського фактора: досвід водія, який несвідомо оцінює ґрунт, уклони та перешкоди, поки що перевершує можливості сучасних сенсорів і алгоритмів.
Проблема зв'язку та радіоелектронної боротьби
Другим критичним фактором в умовах сучасного збройного протистояння стає стійкість каналів зв'язку. Через активне застосування противником засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) важка робототехнічна платформа не може дозволити собі бути повністю залежною від безперервного віддаленого контролю з боку оператора. Це виводить на перший план проблему автономності, змушуючи інженерів закладати в ПЗ здатність машини самостійно ухвалювати базові рішення у разі втрати зв'язку.
Економічна доцільність та бойовий досвід
Замикає ланцюжок ключових викликів економічний аспект. Якщо вартість і складність робототехнічної платформи починають зрівнюватися з повноцінною бронемашиною, військове керівництво повинно чітко усвідомлювати переваги такого рішення. Тим часом українські підрозділи продовжують тестувати інноваційні методи застосування НРК на практиці: зокрема, бійці батальйону Alter Ego з 93-ї ОМБр та підрозділи третього армійського корпусу успішно освоїли технологію десантування таких комплексів у тил ворога за допомогою важких дронів-бомберів.
