У умовах активної фази бойових дій та безпрецедентного розширення оборонного виробництва в Україні, питання імпортозалежності залишається одним із ключових. Попри популярні гасла про повну автономію, експерти та представники ВПК сходяться на думці: повна відмова від імпорту комплектуючих для виробництва зброї економічно недоцільна і технологічно неможлива в короткостроковій перспективі.

Глобальні ланцюги проти локалізації

Як зазначається в матеріалі РБК-Україна, що спеціалізується на аналізі складу українських дронів, країна не повинна намагатися виробляти абсолютно всі деталі самостійно. Натомість стратегія має будуватися на гібридній моделі: поєднання глобальних ланцюгів постачання з локалізацією критично важливих технологій.

Існує чітке розмежування на компоненти, які необхідно контролювати, і ті, які вигідніше закуповувати на світовому ринку. Критичними сегментами, що потребують локалізації або жорсткого контролю, є елементи, що безпосередньо впливають на бойову ефективність. Це:

  • Сенсори та системи зв'язку;
  • Навігаційні модулі;
  • Компоненти, що забезпечують стійкість до радіоелектронної боротьби (РЕБ);
  • Вузли, які можуть стати «вузьким місцем» у логістиці.

У той же час, закупівля некритичних компонентів має здійснюватися глобально — там, де це швидше і дешевше. За словами Бориса Будеянського, директора технологічної компанії BlueBird Tech, у сучасній війні вирішальну роль відіграє не кількість компонентів, а гарантія їх доступності наступного дня. Україна має не просто збирати дрони, а контролювати їх технологічну основу.

Стимулювання вітчизняного виробника

Представники аналітичного центру NAUDI вказують на необхідність державного втручання для стимулювання використання української компонентної бази. Йдеться не лише про цінові критерії, а й про впровадження стандартів, аналогічних європейським. В ЄС вимоги до походження компонентів та матеріалів, з яких вони виготовляються, можуть бути надзвичайно суворими.

Оптимальна модель розвитку українського ВПК, на думку гравців ринку, спрямована на забезпечення безперервності виробництва та технологічної незалежності у ключових напрямках. Сьогодні Україна є одним із найбільших ринків комплектуючих для оборонної сфери, і перспективи вітчизняного виробництва деталей пов'язані зі масштабуванням, демократичними цінами та варіативністю під конкретного замовника.

Міжнародне співробітництво та нові розробки

Український оборонний сектор активно розвиває міжнародне партнерство. Зокрема, запускаються проекти спільного виробництва безпілотників за кордоном. У кооперації з Норвегією, Нідерландами, Румунією та Німеччиною реалізується модель, де Україна надає бойовий досвід і технології, а європейські партнери забезпечують фінансування та виробничі потужності.

Паралельно з експансією на зовнішні ринки, у країні зростають темпи виробництва власного ракетного озброєння. Приватний оборонний сектор вже випускає по три ракети «Фламінго» на добу. Очікується різке зростання цих показників після завершення переходу підприємств на двигуни власної розробки.

Попри прогрес у локалізації, залежність від імпортних компонентів зберігається. Частина з них вже стала дефіцитною, що підтверджує тезу про необхідність збалансованої стратегії: відмова від імпорту там, де це критично, і активне використання глобальних поставок там, де це вигідно.