Масштабна післявоєнна реконструкція України нерідко сприймається як процес, який розпочнеться лише після припинення бойових дій. Водночас для вітчизняного бізнесу це вже повсякденна реальність: підприємства водночас ремонтують об'єкти, пошкоджені російськими ударами, переносять виробничі потужності, створюють резервні джерела енергії, перебудовують логістичні ланцюги та інвестують у нове обладнання. Фактично компанії виконують завдання, які в мирний час відносили б до програми масштабної реконструкції. За даними РБК-Україна, саме внутрішній капітал сьогодні є головним драйвером економіки, тоді як міжнародні інвестори зберігають обережність через воєнні ризики, відсутність широкого страхового покриття та непрозорі правила гри.
Чому український бізнес інвестує «тут і зараз»
Керівник аналітичного центру Спілки українських підприємців (СУП) Андрій Єрашов наголошує, що вітчизняні підприємці інвестують не тому, що ризики зменшуються, а тому, що чітко усвідомлюють: без нових вкладень уже завтра може не лишитися ні виробництва, ні робочих місць, ні економіки країни загалом. «Для українського бізнесу інвестиції під час війни — це не лише про прибуток. Це про виживання компаній, збереження ринків та підготовку до майбутнього відновлення», — зазначає Єрашов. Фінансовий експерт Сергій Фурса характеризує таку динаміку як «природну логіку роботи в поточних умовах»: бізнес уже працює в Україні, отримує тут доходи та розвиває власні активи. Додатковим фактором, за його словами, є діючі вже кілька років обмеження на виведення капіталу, через які зароблені в країні кошти природніше спрямовувати на власний зростання, ніж залишати невикористаними. Саме цей механізм, за оцінкою Фурси, і тримає економіку в живому стані навіть у найскладніший період.
Чому іноземний капітал поки стриманий
Українська економіка в воєнний період значною мірою залежить від зовнішньої фінансової допомоги, яка дозволяє підтримувати бюджет, соціальні витрати та гуманітарні програми. Прямі ж інвестиції у виробничі активи залишаються значно складнішими. Міжнародні інвестори зберігають обережність: головною причиною є воєнний ризик — інвестору важко оцінити, збереже ли актив вартість у разі нового обстрілу. До цього додаються відсутність широкого страхового покриття та недостатньо прозорі правила. «В Україні головним стримуючим фактором для міжнародних інвестицій залишається війна, яка створює загрозу для активів, персоналу, логістики, енергетики та безперервності виробництва», — констатує Андрій Єрашов. Глава Всеукраїнського об'єднання малого та середнього бізнесу «Фортця» Оксана Продан пояснює ситуацію простіше: «Український бізнес — це люди, які тут народилися і продовжують жити в Україні, тоді як іноземні інвестори мають вибір і, як правило, чекають на мир і безпеку».
Сектори та географія вкладень
Компанії з різних галузей уже зараз інвестують у власне майбутнє: розвиваються агросектор, будівництво, логістика, металургія та енергетика. Великі підприємства утримують виробництво та будують нові ланцюги постачання, а поряд із ними тисячі середніх і локальних компаній відновлюють регіональні економіки та зберігають зайнятість на місцях. За словами Оксани Продан, муніципалітети активно створюють технопарки для українських виробників, що формує додаткову інфраструктурну основу для майбутнього зростання. Таким чином, відновлення вже йде «знизу вгору» — через тисячі приватних рішень, а не лише через державні програми.
Ринат Ахметов і SCM: найбільший приватний інвестор відновлення
Серед найбільших приватних інвесторів країни бізнес-моделі можуть відрізнятися, але логіка вкладень схожа: не просто зберегти наявні активи, а перебудувати їх під нові умови. За обсягом власних інвестицій у відновлення найбільшим приватним інвестором в Україні є Ринат Ахметов — засновник холдингу SCM. З початку повномасштабного вторгнення його бізнеси вклали понад 150 млрд гривень (майже 4 млрд доларів) у відновлення зруйнованої інфраструктури, будівництво нових об'єктів та модернізацію виробництв. Йдеться саме про власні інвестиції у відновлення та розвиток, які SCM здійснює вже зараз, не чекаючи масштабного притоку міжнародного приватного капіталу. У 2025 році компанія встановила рекорд, спрямувавши на розвиток майже 1,4 млрд доларів (або 60 млрд гривень) капітальних інвестицій — на 57,9% більше, ніж у попередньому році. За час війни близько 1 млрд доларів холдинг Ахметова спрямував безпосередньо на відновлення об'єктів, пошкоджених російськими атаками, насамперед у енергетичному секторі.
Що це означає для післявоєнної економіки
Сукупність цих факторів формує картину, в якій відновлення України не починається «з нуля» після підписання мирної угоди. Значна частина виробничих потужностей, логістичних маршрутів та енергетичної інфраструктури вже перебудована або перебуває в процесі перебудови силами вітчизняного бізнесу. Це зменшує так звану «протяжність» між закінченням бойових дій і реальним економічним зростанням, але водночас створює і виклик: післявоєнний приток іноземного капіталу матиме інтегруватися в уже сформовану структуру активів, а не у вакуум. Для українських компаній ключовим завданням залишається збереження операційної стійкості в умовах триваючих ризиків, тоді як для держави — створення інституційного середовища, яке дозволить конвертувати поточні внутрішні інвестиції у довгостроковий приток міжнародних коштів.
