Україна отримала від Великобританії та Франції дозвіл на розгортання виробництва далекобійних крилатих ракет Storm Shadow/SCALP. Про це заявив президент Володимир Зеленський, підкресливши, що союзники «розблокували ліцензію» на випуск боєприпасів на українській території. За даними видання RBC-Ukraine, яке провело серію інтерв'ю з представниками оборонної галузі, запуск виробництва є складною багаторівневою інженерною задачею, а не простою збіркою. У липні 2026 року в Києві вже обговорювалася можливість локалізації виробництва ракет для зенітно-ракетних комплексів Patriot, однак, як зазначають фахівці, крилата ракета класу «повітря–земля» і ракета-перехоплювач ППО — принципово різні за архітектурою вироби.

Інженерні відмінності: чому Storm Shadow — це не Patriot

Авіаційний експерт, директор з розвитку оборонного підприємства Анатолій Храпчинський детально розібрав технічні відмінності між двома класами озброєнь. Storm Shadow — це дозвукова крилата ракета з турбореактивним двигуном, композитним корпусом і складним крилом, розрахованим на дозвукове аеродинамічне навантаження. Система наведення включає тепловізійну головку самонаведення з кореляцією рельєфу місцевості та GPS-навігацією — підхід, який, за словами експерта, уже реалізовано в українських ракетах «Нептун». Боєва частина являє собою проникаючий кумулятивний заряд, призначений для ураження броньованих і укріплених об'єктів. PAC-3, навпаки, — це надшвидка ракета-перехоплювач із твердотопливним двигуном, корпусом із високоміцного жароміцного сплаву, активною радіолокаційною головкою міліметрового діапазону та вольфрамовими уражаючими елементами. За словами Храпчинського, досвід роботи саме з вольфрамовими уражаючими елементами в Україні вже існує — ним розпоряджається компанія Fire Point.

Що вже є в українському оборонному комплексі

Українська Рада збройовиків вважає, що вітчизняна оборонна промисловість має достатній рівень компетенцій для освоєння збірки ракет такого класу. За умови, що йдеться про крупноузлову збірку з готових функціональних блоків — боєвої частини, двигуна, апаратної частини та інших компонентів, — українські підприємства, за оцінкою Ради, мають необхідний виробничий і кадровий потенціал. Храпчинський окремо виділив наявність у країні КБ «Луч» і заводу «Мотор Січ», який уже випускає авіаційні двигуни, а також серійне виробництво ракет «Нептун» як доказ зрілості галузі. CEO компанії NAUDI Сергій Гончаров додав, що українські приватні виробництва за рівнем технологічної оснащеності вже виглядають порівнянно з сучасними європейськими, однак усі підприємства, залучені до проєкту, проходитимуть технічні аудити та оцінку готовності до виробництва відповідно до вимог західних партнерів.

«Відверткове виробництво» і питання реальної локалізації

Ключове питання, яке піднімає Сергій Гончаров, — фактичний відсоток локалізації. За його словами, частина критично важливих компонентів продовжить вироблятися виключно іноземними компаніями: двигун, ймовірно, постачатиметься від французької Safran, а електронні та навігаційні вузли — від MBDA, Leonardo, Thales або американських підрядників. Саму збірку ракети з готових функціональних блоків Гончаров називає «відвертковим виробництвом», підкреслюючи, що це не тотожне повноцінному технологічному освоєнню. Він зазначає, що умовний «гараж» для такого проєкту не підійде — підприємства мають відповідати суворим стандартам якості та безпеки, що висуваються європейськими та американськими оборонними корпораціями. Українська Рада збройовиків, у свою чергу, вказує, що кінцевий рівень локалізації залежатиме від конкретної моделі співпраці, умов контракту, обсягу передачі технологій і специфікацій виробництва, які поки не розкриваються публічно.

Строки: від оптимізму до обережності

Три джерела, опитані RBC-Ukraine, згодні в тому, що йдеться не про тижні чи навіть місяці, а щонайменше про рік і більше. Українська Рада збройовиків оцінює налагодження крупноузлової збірки за умови передачі партнерами технологічної документації, комплектів і контрольно-випробувального обладнання щонайменше в 8–10 місяців. Анатолій Храпчинський називає діапазон 6–12 місяців для розгортання збірки з готових комплектів і до п'яти років для повної локалізації виробництва. Сергій Гончаров займає найбільш стриману позицію: за його оцінкою, за пів року виробництво ніхто не запустить, а навіть протягом року зробити це буде вкрай важко. Основна складність, за його словами, полягає в забезпеченні достатнього рівня локалізації компонентів, які на поточний момент виробляють виключно іноземні компанії і передача яких потребує окремого політичного та комерційного узгодження.

Суперечливі дані

У оцінках експертів і офіційних заявах сторін простежуються суттєві розбіжності. З одного боку, українські фахівці та Рада збройовиків виражають впевненість у готовності галузі до проєкту і називають реалістичні строки в 6–12 місяців для запуску збірки. З іншого боку, полковник США Вілкертсон, чиє мнение наводиться в відкритих джерелах, прямо заявляє, що Україна не зможе налагодити випуск ракет Storm Shadow в передбачуваній перспективі. Різниться і риторика: в Києві акцент робиться на «розблокуванні ліцензії» і суверенному праві на виробництво, тоді як у російських офіційних заявах (зокрема, від Марини Захарової) використовується формулювання про «передачу технологій» Великобританією, що передбачає інший характер угоди. Крім того, розбіжність у строках між трьома українськими джерелами (від 6 до 12 місяців для збірки і до 5 років для повної локалізації) відображає невизначеність у рівні передачі технологій, який поки не зафіксовано в публічних документах. Точні строки, як зазначають у Раді збройовиків, можна буде назвати лише після розуміння конкретних технічних вимог, рівня локалізації та умов угоди.