13 серпня 2026 року. У умовах триваючої війни та необхідності мобілізації всіх ресурсів для оборони, український дипломатичний корпус зіткнувся з серйозною кризою довіри. Народний депутат Дмитро Кисилевський у своїй ексклюзивній колонці для РБК-Україна підняв гостру проблему: багато українських послів за кордоном, замість того щоб просувати товари вітчизняного виробника, активно допомагають іноземним компаніям заходити на внутрішній ринок України, ігноруючи інтереси власних підприємств.

Парадокс дипломатичної місії: хто кому допомагає?

Згідно з наданими даними, за останні пів року зафіксовано низку інцидентів, що демонструють розмивання пріоритетів у роботі дипломатів. У одному з випадків посол України в одній з європейських країн заявив представнику об'єднання місцевих виробників: «Дуже шкода, що в Україні не купили товари зі країни мого перебування. Я представляю компанії зі країни свого перебування». Це твердження викликає здивування, враховуючи наявність в Україні конкурентоспроможних виробників аналогічної продукції. Замість лобіювання інтересів українського експорту, дипломат фактично виступає в ролі агента з залучення імпорту.

Аналогічна ситуація сталася з послом в одній з азійських країн, який на конференції запитав українських членів уряду, куди звертатися компаніям зі країни його перебування для постачання в Україну. При цьому даний товар виробляється і в Україні. Дипломат фактично взявся за пошук ринку збуту для іноземних партнерів всередині країни, замість того щоб відкривати двері для українських компаній за кордоном.

Бюджетні діри та ігнорування вітчизняного виробництва

Особливого занепокоєння викликає практика закупівель державними органами. Заступник міністра одного з відомств (YYY) прямо вказав послам: «Нам потрібні такі-то товари. Гроші є, шукайте». При цьому ще у квітні поточного року до міністерства було передано перелік українських виробників, здатних закрити цю потребу. Замість того щоб укласти контракти з вітчизняними заводами, відомство, по суті, затягнуло до останнього моменту, щоб витратити бюджетні кошти на закупівлю товарів за кордоном. Це не лише завдає шкоди місцевому бізнесу, але й скорочує податкові надходження, необхідні для фінансування оборони.

Протирічливі дані

Існує очевидне протиріччя між заявленими цілями дипломатичної служби та реальними діями ряду співробітників. З одного боку, офіційне завдання дипломатів — пошук допомоги та просування українського бренду. З іншого боку, як стверджує Дмитро Кисилевський, ми маємо справу з «принциповим непорозумінням українського економічного інтересу». Тоді як іноземні посли в Україні чітко знають структуру торгівлі та свої інтереси, українські дипломати, судячи з усього, не мають чіткої стратегії захисту внутрішнього ринку. Кисилевський зазначає, що деякі посли навіть виступають проти введення антидемпінгових заходів проти товарів зі країн свого перебування, що може призвести до закриття українських підприємств та зростання безробіття.

Тест на лояльність та економічну грамотність

Для вирішення цієї проблеми депутат пропонує ввести жорсткі KPI для посольств та провести своєрідний «тест» для діючих дипломатів. Питання стосуються особистого знайомства з експортерами, участі у виставках та динаміки експорту. Критично важливим є питання про те, як дипломат реагує на кредити, надавані країною перебування: якщо кредит витрачається на іноземні товари замість українських, це розглядається як провал місії. Кисилевський пропонує дипломатам, які не пройшли цей тест, взяти освітню відпустку та відвідати промислові центри України — Нікополь, Дніпро, Запоріжжя, Харків та інші міста, щоб особисто поспілкуватися з виробниками та зрозуміти реальну економічну ситуацію.