Львівська школа східних мов і бойових мистецтв «Будокан» стала місцем, де японську мову викладають не як набір фраз з аніме, а як систему, що вимагає щоденної праці. В інтерв'ю виданню Styler вчителька Катерина Филенко розповіла про те, як влаштоване викладання японської в українських умовах: про зарплату, вигорання, стереотипи учнів та досвід навчальної поїздки до Японії. Розмова також торкнулася теми вивчення мови через аніме та того, чому самі лише оцінки в журналі не відображають реального рівня учня.

Зарплата: «магія» бухгалтерії та 12–17 тисяч гривень

За словами Филенко, різниця в оплаті між вчителем японської та вчителем традиційної іноземної мови відсутня: «я отримую стільки ж, скільки звичайний вчитель іноземної мови». Розмір доходу, як вона пояснює, формується зі стажу, тижневого навантаження, проходження атестації та наявності категорій, а також з низки коефіцієнтів, які розраховують у бухгалтерії. «Якщо чесно, я вважаю це магією. Раз на рік дивлюся на свою роздруківку і одразу згадую, що таке державна школа та українські зарплати», — зізнається вчителька. Посилаючись на дані РБК-Україна, вона називає діапазон у 12–17 тисяч гривень на місяць, уточнюючи, що сума коливається залежно від премій, надбавок за вислугу років і престижність педагогічної праці, а також від міського бюджету. «Я давно не рахувала, скільки мені платять за один урок, щоб мені не було сумно», — додає вона.

Втома, а не злість: як проходять уроки в умовах війни

Головним навантаженням вчителька називає не стільки злість, скільки накопичену втому: викладання поєднується з розробкою навчальних матеріалів та бюрократією. Окремим фактором вона виділяє повітряні тривоги — хвилювання, чи вдасться взагалі провести урок або доведеться пояснювати завдання в укритті. Особливо важко, за її словами, доводиться наприкінці семестру, коли накопичуються контрольні та підсумкові опитування, а частина класу пропускає заняття через прольоти ворожих дронів, і теми доводиться об'єднувати. «Накопичується багато різних бюрократичних моментів, які треба долюбити. А на це йде чимало часу», — зазначає Филенко.

Стереотипи про японську: чому ієрогліфи треба прописувати

Один зі стійких міфів, з яким вчителька стикається регулярно, — перенесення досвіду вивчення інших мов на японську. «Хтось вивчив англійську, але при вивченні японської не завжди розуміє, що треба багато прописувати, наприклад, ієрогліфи. Якщо ти їх не прописуєш, то не запам'ятаєш і не зможеш відтворити», — пояснює вона. Візуально знаки можна впізнавати і розуміти за контекстом, але коректно відтворювати їх стає складно, коли їх накопичується багато і вони починають плутатися. Филенко наголошує, що японська належить до іншої категорії складності, ніж німецька з її відмінками та родами, і вимагає системної щоденної праці, а не лише звикання до специфіки східної мови.

Поїздка до Токіо: навіть вчителі писали списки ієрогліфів

Практичний аргумент на користь прописуванню вчителька наводить із літньої поїздки до Tokyo International Japanese School. «Там навіть я, як вчитель, прописувала ієрогліфи. Ми щодня писали цілі списки слів з ієрогліфами, і це робили в групах навіть на найвищих рівнях вивчення японської», — згадує вона. Цей приклад, за її словами, показує, що підхід до вивчення мови вимагає великої праці і не зводиться до пасивного сприйняття, яким би привабливим не здавалося навчання через аніме чи серіали.

Батьки, які диктують метод

Окрема тема інтерв'ю — взаємодія з родинами. Филенко розповідає, що бували випадки, коли батьки приходили з власним баченням того, як слід вчити їхніх дітей, нічого не знаючи про методику. У відповідь школа просить заздалегідь попереджати про візит, щоб вчитель міг принести роботи учня і проаналізувати їх разом із батьком. «Якоїсь моменту я перестала брати участь у дискусіях про вчителювання чи читати їх, бо мене це втомлювало», — каже вчителька, нагадуючи, що учасники навчального процесу зобов'язані дотримуватися Закону України «Про освіту» та враховувати не лише права, а й обов'язки кожної зі сторін.