Напередодні ночі з 31 жовтня на 1 листопада в українських соцмережах знову активно поширюються списки «заборон» і «порад» на так звану Велесову ніч: не позичати гроші, не впускати незнайомців до хати, не виходити на вулицю після заходу сонця, залишати їжу для предків. Підписники отримують ці рекомендації у вигляді ланцюжків листування та тематичних публікацій, де свято називають «давнім українським звичаєм», що сягає корінням у давнину. Проте, за словами фольклористки та наукової редакторки проєкту «Вітоки» (Zagoriy Foundation) Дар'ї Анцибор, в етнографічних описах українського народного календаря XIX–XX століть згадок свята під такою назвою немає. Не зафіксовано його і в традиціях інших слов'янських народів.

Звідки взялася назва і чому дата збігається з Гелловіном

Анцибор зазначає, що сам персонаж Велес (Волос) дійсно присутній у віруваннях давніх східних слов'ян, проте відомості про нього вкрай обмежені. «Точних даних про те, що Велес 'переводив природу з осені в зиму' чи охороняв межу між світами, немає, але справді існує гіпотеза, що він був пов'язаний із потойбіччям», — пояснює фольклористка. Дослідники пов'язують окремі риси Велеса зі святим Власием, покровителем худоби, чий день припадає на лютий, а не на кінець жовтня. За оцінкою Анцибор, поява саме назви «Велесова ніч» пов'язана з середовищем російського неоязичництва, а її масове поширення — зі спробою створити «слов'янську заміну» вже відомому святу. «Дата 31 жовтня — 1 листопада збігається з Гелловіном і кельтським Самайном. Ймовірно, саме звідки її й взяли: Велесову ніч змоделювали як 'слов'янську версію' вже відомого свята», — каже вона. В український інформаційний простір, за словами експертки, назва потрапила з російських ресурсів, а щорічне оновлення ланцюжків із «заборонами» підтримує її віральність.

«Велесова книга» та контекст неоязичництва

У тому ж ряду, за словами Анцибор, перебувають і поширені в мережі розповіді про світи Яв, Нав і Прав. Фольклористка пов'язує ці наративи з сучасним неоязичництвом і так званою «Велесовою книгою» — текстом, який вчені вважають підробкою XX століття. Саме в цьому середовищі, за її оцінкою, сформувалася концепція «Велесової ночі» як ритуального переходу між світами, а згодом вона була перенесена в масове інформаційне поле. У Росії, наприклад, у ніч із 31 жовтня на 1 листопада 2026 року в Ізмайловському Кремлі в Москві проходить фестиваль «Велесова ніч» із програмою, що включає ритуал «Вогонь Велеса», ворожіння на воску та майстер-класи зі створення оберегів, — що демонструє комерціалізацію та ритуалізацію концепції в неоязичницькому середовищі.

Що насправді є в народних уявленнях

Частина поширюваних «заборон» дійсно має відголоски в народних повір'ях, проте їхній зв'язок саме з Велесовою ніччю не підтверджується. «Це такий собі усталений збірник 'мандрівних' заборон, які копіюють з одного тексту в інший. Окремі з них дійсно трапляються в народних уявленнях, але з інших приводів», — зазначає Анцибор. Наприклад, заборону позичати гроші ввечері чи у свято пов'язували з побоюванням «віддати з дому достаток», але вона не прив'язувалася до конкретної дати 31 жовтня. Звичай залишати їжу для померлих теж існував, проте його дотримувалися у певні поминальні дні — зокрема, на осінні Діди, а не в ніч, яку зараз називають Велесовою. Таким чином, набір «порад» є конгломератом різнорідних народних мотивів, позбавлених єдиного календарного ядра.

Проєкт «Вітоки» та книга про різдвяні традиції

Дар'я Анцибор є науковою редакторкою проєкту «Вітоки» — лабораторії суспільних практик Zagoriy Foundation, яка досліджує традиції минулого та їхнє місце в сучасному житті. Разом із Фондом Катерини Осадчої та видавництвом Stretovych команда підготувала книгу «Родинне Різдво для всіх», що містить розповіді про різдвяні звичаї, сценарії святкування, а також QR-коди з колядками та майстер-класами. Вихід видання у книгарнях запланований на 20 листопада 2026 року. Проєкт позиціонує себе як інструмент осмислення та збереження автентичних традицій на противагу «модельованим» святам, поширюваним у соцмережах без етнографічної бази.