У науковому та технологічному середовищі обговорюється надзвичайно радикальна пропозиція щодо боротьби зі зміною клімату: комп'ютерний інженер Microsoft Енді Гаверлі, який на момент формулювання ідеї навчався в аспірантурі Рочестерського технологічного інституту, висунув задум детонації надпотужного ядерного заряду на дні океану. Мета — не завдати шкоди, а, навпаки, «врятувати» планету, миттєво подрібнивши океанські породи і тим самим прискоривши природне зв'язування вуглекислого газу. Важливо одразу зазначити: у автора немає професійної освіти ні в кліматології, ні в ядерній фізиці, а всі його розрахунки залишаються особистими і не пройшли наукове рецензування.

Суть пропозиції: прискорене вивітрювання порід

В основу задуму Гаверлі покладений відомий науковий метод — інтенсивне вивітрювання гірських порід (enhanced rock weathering). Лужні породи, зокрема базальт, природним шляхом вступають у реакцію з розчиненим у морській воді вуглекислим газом і надійно зв'язують його в стабільні мінерали. За даними, на які посилається автор, океани вже зараз поглинають близько 30 відсотків антропогенних викидів саме таким чином, а механічне подрібнення базальту здатне значно прискорити цей процес. Оскільки промислова дробка породи в глобальних масштабах потребує величезних витрат часу та енергії, інженер запропонував «заощадити» їх одним потужним ядерним ударом по дну океану.

Розрахунки та масштаб: у тисячу разів сильніша за «Царь-бомбу»

За оцінками Гаверлі, щоб зв'язати об'єм вуглецю, еквівалентний 30 рокам глобальних викидів, знадобиться вибух потужністю близько 81 гігатонни в тротиловому еквіваленті. Для порівняння: найпотужніший випробуваний в історії ядерний пристрій — радянська «Царь-бомба» — мав потужність порядку 50 мегатонн. Таким чином, пропонований заряд має бути приблизно в 1 000 разів потужнішим за «Царь-бомбу». Заряд, за задумом автора, слід закласти на глибині кількох кілометрів під плато Кергелен у Південному океані; товща води та породи, на його думку, зможе погасити основне випромінювання. Сам Гаверлі оцінює виділене випромінювання як незначне порівняно зі звичайними вугільними електростанціями, а вартість проєкту — приблизно в 10 мільярдів доларів, що, за його логікою, суттєво дешевше економічної шкоди від зміни клімату.

Історичний контекст: програма Project Plowshare

Ідея має історичний прецедент. У США раніше діяла програма Project Plowshare, в рамках якої досліджувалося використання «мирних» ядерних вибухів для інженерних задач, зокрема для прокладання каналів. Однак жодне з цих випробувань навіть приблизно не досягало масштабів, пропонованих Гаверлі, а сучасна оцінка ризиків ядерних вибухів принципово відрізняється від уявлень середини XX століття.

Критика наукової спільноти

Наукова спільнота відреагувала на пропозицію різко негативно. Доцент з досліджень сталості Лундського університету Вім Картон зазначив, що концепція копіює ранні «безрозсудні» геоінженерні схеми середини минулого століття, а з урахуванням сучасних знань про наслідки ядерних вибухів подібні плани ще небезпечніші. Інші дослідники додатково ставлять під сумнів саму реальну швидкість зв'язування вуглецю базальтом. Повністю відкритими залишаються питання стримування випромінювання, екологічної шкоди для океану, дотримання міжнародних договорів про заборону ядерних випробувань та реальної ефективності такого вибуху.

Суперечливі дані

У джерелах і заявах сторін містяться прямо протилежні оцінки. З одного боку, автор розрахунків стверджує, що радіаційний фон буде незначним за мірками вугільної енергетики, а витрати в 10 мільярдів доларів окупаються порівняно зі шкодою від кліматичних змін. З іншого боку, незалежні вчені наголошують, що розрахунки не рецензувалися, швидкість мінералізації вуглецю базальтом не підтверджена в заявлених масштабах, а питання радіаційної безпеки, екології океану та законності за договорами про заборону випробувань залишаються нерозв'язаними. Таким чином, пропозиція існує як зафіксована публічна ініціатива, однак її наукова обґрунтованість і безпека оскаржуються експертами й не підтверджені.