У різних підрозділах Збройних сил України склалися власні ритуаги прийняття новачків — від першого пострілу з гармати до урочистого вручення шеврона. Ці традиції, за словами дослідників, виконують функцію «бойового хрещення»: людина перестає бути сторонньою і стає частиною братерства, переймаючи правила, символи та пам'ять свого підрозділу. Про те, як влаштовані ці ритуали і чому вони важливі, розповіла Катерина Гурневич, керівниця проєкту «Витоки» фонду Zagoriy Foundation, спираючись на матеріали цифрового видання «Путівник мілітарними традиціями».

Перший постріл і сажа: посвята в гармаші

Один із найяскравіших прикладів — ритуал посвяти в гармаші у 26-й артилерійській бригаді. Його проходять і курсанти, і бійці, які вже перебувають на передовій. Ритуал починається з першого пострілу з гармати. Після цього побратими обмазують новачкові обличчя сажею — символ бойового хрещення — і урочисто вітають його у складі розрахунку. «Стороннім це може здатися простим ритуалом, але для гармашів це момент, коли людина по-справжньому стає частиною братерства, а ритуал зв'язує між собою покоління артилеристів», — пояснює Гурневич. Таким чином, посвята фіксує перехід: військовий бере на себе зобов'язання спільноти і вступає в її історичний ланцюжок.

«Бойовий шершень»: шлях до шеврона у 116-й бригаді

Іншу традицію описала Гурневич на прикладі 116-ї бригади територіальної оборони. Посвята в козаки виникла у 2022 році в одному з батальйонів, а потім поширилася на всю бригаду. Після проходження підготовки та адаптації новобранцям вручають шеврон «Бойовий шершень». «Його вручають лише тим, хто пройшов увесь шлях і довів готовність служити в строю», — наголошує керівниця проєкту. Вручення відзнаки тут не формальність, а публічне визнання: підрозділ підтверджує, що людина пройшла випробувальний термін і заслужила місце в строю.

Прапори та символи: зв'язок з історією

Військова символіка також слугує містком між сучасними підрозділами та історією. Прапор 72-й бригади імені Чорних Запорожців, наприклад, успадковує прапор Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР. Його створили у 2018–2019 роках волонтери проєкту «Нове військо». На чорному полотнищі зображені «Адамова голова» та схрещені козацькі шаблі, а на звороті — девіз «Україна або смерть». На стрічках прапора вказані назви Амвросіївки, Волновахи, Авдіївки та Світлодарська — топоніми, які фіксують сучасну бойову історію бригади. Успадковані образи, за спостереженнями дослідників, набувають нових значень саме завдяки самим військовим, які наповнюють їх особистим досвідом.

Гумор як мова традиції

Не менш показовим прикладом став неофіційний нарукавний знак 2-го батальйону 28-ї бригади імені Лицарів Зимового Походу, датований 2023 роком. На ньому зображено білого зайця з оквавленими зубами, що тримає кульку із Залізним хрестом «За Зимовий похід і бої». «Жарт тут не знецінює традицію, а переносить її на мову, зрозумілу самим бійцям», — коментує Гурневич. Подібні елементи показують, що військова культура не зводиться до суворої ієрархії знаків: вона включає іронічний сленг, меми та візуальні жарти, які зміцнюють групову ідентичність зсередини.

«Путівник мілітарними традиціями»: як створювався путівник

Усі описані ритуали та символи зібрані у безплатному цифровому виданні «Путівник мілітарними традиціями», підготовленому проєктами «Гальт» і «Витоки». Над путівником працювали 30 експертів — історики, етнографи, антропологи та люди з військовим досвідом. Близько 30 сучасних підрозділів ЗСУ поділилися своїми традиціями та пояснили їхнє значення. Партнерами видання стали проєкт «Локальна історія», мілітаристське товариство D3 TEAM та Національний музей історії України у Другій світовій війні. Автори планують доповнювати путівник: наприкінці видання розміщено форму, через яку військові можуть розповісти про традиції, що не потрапили до першої версії. Окремо «Гальт» і «Витоки» підготували практичний порадник з впровадження традицій у сучасних підрозділах.

Як зазначає Гурневич, військові звичаї не лише успадковуються з минулого — значна частина з них виникає вже під час поточної війни, поширюється між людьми і швидко стає частиною повсякденного життя підрозділів. Саме тому фіксація та осмислення цих практик, на думку дослідників, мають значення не лише для самих військових, а й для майбутнього розуміння української військової культури.