Відомая японська художниця Яєя Кусама померла у віці 97 років. Про це 14 серпня 2026 року повідомив офіційний сайт артистки: вона пішла з життя в одній із лікарень Токіо. Кусама увійшла в історію як одна з найвпізнаваніших постатей сучасного мистецтва — її сюрреалістичні полотна, інсталяції та вуличні роботи з нескінченними точками, мазками й повторюваними мотивами створюють гіпнотичні оптичні ілюзії й миттєво впізнаються з першого погляду.
Візуальна мова, яку неможливо переплутати
Стиль Кусами побудований на контрасті: дрібні точки й лінії, серійні повторення, кислотні кольори та гігантські гарбузи в горошок поєднуються в роботах, які однаково легко впізнати на полотні, у скульптурі чи в боді-арті. Художниця працювала в найрізноманітніших медіа — від живопису до стріт-арту — і досягла справжньої культовості: її полотна продаються за мільйони доларів, а виставки збирають тисячі відвідувачів. Вершиною її інсталяційної мови стали «Зеркальні кімнати нескінченності», де дзеркала, світло й повторювані точки створюють ілюзію нескінченного простору; за понад шестидесятирічну кар'єру вона створила десятки таких кімнат із різним наповненням.
Дитинство, яке стало джерелом галюцинацій
Життєвий шлях Кусами безпосередньо визначив її мистецтво. Вона народилася 1929 року в заможній, але патріархальній і консервативній родині, що володіла розсадником рослин. За її власними спогадами, мати не любила її й засуджувала захоплення малюванням, прагнучи виховати «зразкову дружку», тож про кар'єру в мистецтві в родині не могло бути й мови. Усе життя художниця страждала від галюцинацій: на все, що вона бачила, накладалися точки, лінії й повторювані мотиви. Вона пов'язувала їх, зокрема, з дитячим стресом і пізніше зазначала, що творчість стала для неї порятунком: «Я пішла за ниткою мистецтва й відкрила шлях, який дозволив би мені жити».
Еміграція в США й боротьба за визнання
1957 року Кусама остаточно посварилася з родиною й переїхала в США: мати дала їй гроші в обмін на обіцянку ніколи не повертатися. Молода художниця розраховувала на більше можливостей у «прогресивній» країні, але швидко розчарувалася через тотальне домінування чоловіків у художньому середовищі 1960–1970-х років. Її серійні повторення зовні перекликалися з роботами Енді Воргола, а тканинні скульптури переважно фалічної форми — із творчістю Клауса Ольденбурга. Кусама вважала, що саме колеги-чоловіки запозичили її ідеї та бачення, хоча точно встановити це неможливо.
Повернення в Токіо й життя поруч із клінікою
У 1970-х роках художниця добровільно повернулася на батьківщину й оселилася в психіатричній клініці в Токіо. Вона продовжувала активно творити: її студія розташовувалася поблизу лікарні, а після роботи вона поверталася в палату. Саме в цей період, попри ізоляцію, формувалася та частина її спадщини, яка пізніше принесла їй світову славу.
Світове визнання та спадщина
Пік міжнародного визнання настав 1993 року, коли Кусаму запросили на Венеційську бієнале, де вона стала першою жінкою, що представляла національний павільйон Японії. Ця подія стала переломною в її кар'єрі й започаткувала хвилю глобального інтересу. Сьогодні ім'я Яєї Кусами — одне з найвидатніших у сучасному мистецтві, а в Токіо працює музей Кусами — п'ятиповерхова галерея, де кілька разів на рік змінюються експозиції, а квитки продаються лише онлайн і заздалегідь.
