У 2025 році український ринок солі, здавалося б, вступив у фазу відносного спокою. Статистика фіксує зниження обсягів імпорту на 26,6%, а в грошовому вираженні — на 29%. Однак за цими цифрами ховається не стільки тріумф відновленого виробництва, скільки складна адаптація до нових реалій, де старі гіганти більше не працюють, а логістичні маршрути змінилися назавжди.

Удар по монополії та крах старої моделі

Весною 2022 року Україна втратила «Артемсоль» — підприємство, яке домінувало на ринку з часткою близько 90% і потужністю понад 7 мільйонів тонн на рік. Окупація Соледара Донецької області завдала соляній індустрії нищівного удару. Країна опинилася перед необхідністю миттєвої перестройки: або розвиватися в режимі реального часу, або зіткнутися з дефіцитом.

Реакція була миттєвою. У 2022 році імпорт солі зріс майже втричі — до 284 тисяч тонн, а витрати на закупівлі підскочили в сім разів. Але якщо харчова сіль для населення залишалася в доступі, то промисловий сектор та дорожні служби зіткнулися з кризою.

Волинські дорожники на сезон 2022–2023 років мали лише 20% від необхідного запасу технічної солі. Хмельницька область потребувала 2 тисячі тонн — і також не отримала їх. Служби були змушені терміново шукати альтернативи та переплачувати за імпортні поставки.

Переорієнтація поставок: від Білорусі до Єгипту

До війни головним зовнішнім постачальником солі для України була Білорусь — у 2021 році на неї припадало понад 71,5 тисячі тонн із загального імпорту понад 100 тисяч тонн. Після 2022 року ця модель руйнувалася повністю.

Спочатку лідерство перехопила Туреччина, однак вже з 2023 року головним постачальником став Єгипет — зараз на нього припадає близько 50% всього імпорту. Серед інших ключових партнерів — Туреччина, Румунія та Польща.

Змінилася не лише географія, а й логістика: закриття чорноморських портів, переорієнтація на маршрути через ЄС та Дунай, дорогий фрахт та військові ризики суттєво подорожчали доставку. Якщо до війни середня ціна імпортної тонни становила близько $90, то вже у 2022–2023 роках вона перевищила 220 доларів.

Зростання цін та приховані фактори стабілізації

За даними Міністерства фінансів, середня ціна солі в Україні з початку повномасштабного вторгнення зросла приблизно на 24% — з 29 грн/кг у 2022 році до 36 грн/кг у 2026-му. Така динаміка вписується в загальне зростання цін на продовольство і не виглядає аномальною.

Однак Національна асоціація видобувної промисловості України (НАДПУ) попереджає: радіти завчасно. Зменшення імпорту відбувається не через стрімке відновлення української соляної галузі, а внаслідок значно менш оптимістичних факторів:

  • Зменшення кількості кінцевих споживачів через вимушену міграцію мільйонів українців та окупацію частини територій.
  • Сповільнення або зупинка роботи великих промислових споживачів технічної солі — металургійних та хімічних гігантів.
  • Теплі зими, які скоротили потреби дорожніх служб у протипоколюючих матеріалах.
  • Рекордні залишки складських запасів у імпортерів, накопичені у 2024 році.

Нові гравці та перспективи самозабезпечення

Українські виробники солі поступово нарощують присутність на ринку. Наприклад, Чорноморський солезавод, запущений у травні 2026 року, вже випускає до 15 тисяч тонн харчової солі на місяць. У перспективі підприємство планує перейти на власну сировину з Куяльницького лиману. Теоретично це дозволить закрити весь внутрішній харчовий сегмент.

Тереблянське родовище на Закарпатті, попри затяжний корпоративний конфлікт, відновило видобуток і вже постачає технічну сіль на сезон 2026–2027 років із проектним потенціалом 450 тисяч тонн на рік.

У НАДПУ прогнозують, що у 2026 році імпорт солі продовжить знижуватися і може скоротитися до 300–380 тисяч тонн. Але повного повернення до довоєнної моделі не буде — і це, можливо, навіть краще. У середньостроковій перспективі (3–5 років) повне самозабезпечення реально, але шлях до нього лежить через адаптацію, а не через відновлення старих структур.