23-річна Аліна Полозюк увійшла в історію українського фехтування, ставши першою в країні рапіристкою, яка завоювала медаль чемпіонату світу. На змаганнях у Гонконзі українка пройшла шлях від особистих змагань до півфіналу, де поступилася одній із найтитлованіших рапіристок в історії — італійці Аріанні Ерріго. На шляху до бронзи Полозюк вибила з боротьби триразову чемпіонку світу Мартіну Батіні, продемонструвавши холодну тактику та психологічну стійкість. Ексклюзивне інтерв'ю Sport RBC.UA було записано під час церемонії нагородження найкращих спортсменів липня в Національному олімпійському комітеті України, де Аліна розповіла, як пережила історичний успіх і чому не дозволяє собі розслабитися після бронзи.

Шлях до історії: від вісімки до півфіналу

Перед стартом чемпіонату світу внутрішня мета Полозюк була скромнішою за те, що вона в підсумку показала. «Я хотіла потрапити у вісімку. Пам'ятаю, що їхала й думала, що це був би крутий результат саме в особистих змаганнях», — визнала спортсменка. Команда, за її словами, мала й інші завдання, але перший день був відданий особистим змаганням. Полозюк підкреслює, що підходила до турніру послідовно: «Я завжди дивлюся лише на першу сутичку, яка у мене буде». Другого дня вона знала, що першою суперницею буде Мартина Батіні, якій українка серйозно програвала на чемпіонаті Європи. «Далі я навіть не дивлюся, хто може бути моєю наступною суперницею. Головне — перемогти в першому бою», — пояснила вона свою стратегію фокусу на поточному поєдинку.

Поєдинок із Батіні: тактика, пропрацьована з тренером

Бій із триразовою чемпіонкою світу з Італії став переломним моментом турніру. «Саме в цьому поєдинку потрібно було, щоб усе працювало правильно. Щодо тактики ми з самого початку все обговорили з тренером, визначили, як будемо діяти», — розповіла Полозюк. Вона зазначила, що італійки традиційно сильні у фехтуванні, але в думках не допускала жодних тривог: «Треба було фізично просто витримати й зрозуміти, що якщо сутичка не склалася, вона досвідчена спортсменка і може зробити все, що завгодно». Ключовим, за словами українки, було бути наполегливою в атаках, не давати суперниці шансів і намагатися перевернути сутичку на свою користь.

Півфінал із Ерріго: «Вона просто зрозуміла, що українки — це серйозно»

У півфіналі Полозюк зустрілася з Аріанною Ерріго — однією з найтитлованіших рапіристок в історії. На запитання про вплив усвідомлення шляху суперниці на власні налаштування, Аліна відповіла прямо: «У моєму разі цей вплив проявляється тим, що я більше хочу перемогти цю спортсменку. Складніше, коли я не знаю спортсменку й не розумію, як із нею фехтувати». За її спостереженнями, проти досвідченого суперника немає страху: «Вона може не знати, що ти збираєшся робити, але через два уколу чи хвилину часу вона зрозуміє, що з тобою робити». Полозюк додала, що Ерріго була «жорстою» до неї, і надала приклад чемпіонату Європи, де італійка програла Олі Сопит: «Де-небудь за три тижні до цього у неї був чемпіонат Європи, на якому вона програла Олі Сопит. Я потім Олі кажу: вона просто зрозуміла, що українки — це серйозно і потрібно з першого уколу бути жорстокими до них, тому вона не дала мені шансу щось своє запропонувати».

Психологія та спокій: «Я це вже прожила»

Розповідаючи про те, як вона зараз оцінює станове, Полозюк зазначила, що емоції вже вляглися: «Так, напевно, вже дещо вляглися емоції, я це вже прожила. Це неймовірні відчуття, напевно, я вже спокійніше це сприймаю. Готова працювати далі. Історичне значення цих змагань я вже осмислила». Вона підкреслила, що не дозволяє собі розслабитися після бронзи і що перед новими стартами допомагає зберігати спокій усвідомлена робота з тренером: «Буває таке, що програєш бої, засмучуєшся, не розумієш, що може бути далі. Потім із тренером поговориш, осмислиш свої помилки й працюєш далі». Саме цей цикл — аналіз, коригування, дія — вона вважає основою своєї підготовки.

Відповідальність після історії

Завершуючи розмову, Полозюк визнала, що медаль чемпіонату світу накладає новий рівень відповідальності. «Тепер у мене ще більше відповідальності», — констатувала вона. При цьому вона зберігає реалістичний погляд: в особистих змаганнях спортсменка вкладає більше власних сил, тоді як у командних є підтримка партнерок. «У мене є дівчата, я не одна, і де я їх підтримую, де вони мене», — сказала вона про командний формат. Для 23-річної рапіристкі, яка ще не дозволяє собі повною мірою «кайфувати» від уколу, історична бронза в Гонконзі стала не фінішною лінією, а точкою відліку для подальших амбіцій.