Влітку 2026 року Дмитро Хомченовський оголосив про завершення футбольної кар'єри, що тривала майже два десятиліття. Уродженець Вугледара, міста, про яке вся країна дізналася завдяки війні, пройшов на професійному рівні шлях від відбору в «Шахтарі» до капітанства в «Кривбасі» та чемпіонського золота у Другій лізі. В ексклюзивному інтерв'ю, опублікованому виданням RBC Sport, Хомченовський розповів про те, як ухвалював рішення про відхід, що найважче відпускати після двадцяти років у футболі та чим бачить себе за п'ять років. За його словами, думка про завершення кар'єри визрівала близько року: «Я почав думати про це ще близько року тому. І, можна сказати, майже щодня, після кожного тренування повертався до цієї думки. Не сказав би, що це було прямо важко, але доволі сумно».
Від Вугледара до «Олімпіка»: шлях, який почався з відмови
Хомченовський народився у Вугледарі — місті, що стало символом військового протистояння на Донбасі. Його футбольна біографія почалася з невдачі: у «Шахтарі» він не пройшов лише останній етап відбору. Саме тому базову футбольну освіту він здобув у донецькому «Олімпіку», а в професійній лізі дебютував у 17 років — завдяки ліміту на молодих гравців. В інтерв'ю він згадує бійку в роздягальні «Олімпіка» та тренера, який приходив додому, якщо Діма пропускав тренування. Ці ранні епізоди сформували характер гравця, який згодом пройде через оренду в «Кривбасі», два періоди в «Зорі» — під керівництвом Юрія Вернидуба та Віктора Скрипника, чотири матчі за національну збірну України, іспанську «Понферрадіну» та польську «Ягеллонію», з якою до останнього туру боровся за чемпіонство.
Іспанія, Польща та «Цезар» Васильєв: закордонний досвід
Закордонний етап кар'єри Хомченовського виявився неоднозначним. В іспанській «Понферрадіні» він зізнається, що зрозумів, чого від нього чекають, уже після того, як пішов із команди. У Польщі, навпаки, «Ягеллонія» стала одним із найяскравіших клубів у його резюме — команда боролася за золото до останнього туру. В інтерв'ю він також згадує епізод із McDonald's перед матчем в Іспанії, відсоток жиру, через який не потрапляв до заявки, та фігуру «Цезаря» Васильєва. Крім того, він розповідає про автогол Максима Білого після слів Вернидуба та про світло на «Стадіо Олімпіко» — деталі, які малюють картину гравця, що пройшов крізь різні футбольні культури та системи.
«Кривбасс», капітанство та фінал у «Куликів-Білці»
Три останні сезони в УПЛ Хомченовський провів у «Кривбасі», де носив капітанську пов'язку. Сезон він завершив за кілька турів до кінця — за його словами, останнім матчем, імовірно, була гра з «Ворсклом». Травма коліна потребувала операції: «Вона була нескладною, тривала приблизно 20–30 хвилин: почистили меніск і все». Літня відпустка виявилася короткою, і до відновлення занять Хомченовський повернувся вже до третього туру чемпіонату. За його зізнанням, знайти цікавий варіант на той момент було складно, а їхати на умови, які пропонували деякі команди, він не хотів. Переломним стало знайомство з футбольним менеджером Юрієм Трушем, завдяки якому перехід у «Куликів-Білку» — клуб, який спочатку здавався неможливим варіантом, — усе ж відбувся. Хомченовський вирішив, що це буде остання команда в кар'єрі, і «ні секунди не пошкодував».
Друга ліга зсередини та перше золото
Сезон у Другій лізі Хомченовський оцінює з вдячністю. Різниця з УПЛ була помітна: менше персоналу, інші умови для гравців, обмежені можливості реабілітації та відновлення. Проте, за його словами, у «Куликові» керівники розуміли, на якому етапі перебуває клуб і куди хочуть рухатися, визнавали помилки та намагалися їх виправляти. Різницю в рівні команд гравці відчули в кубковому матчі з «Кривбасом». Головним результатом стало чемпіонство та вихід до Першої ліги — перше в житті Хомченовського золото. «Пацани і всі в клуб прийняли мене як свого. Я дуже їм за це вдячний, адже до переходу там нікого не знав», — наголошує він.
Тренерська робота в «Русі» та плани на п'ять років
Сьогодні Хомченовський працює тренером в академії «Руха» з командою U-17. «Пацани топові, я з ними кайфую. Це одні з найкращих і найталановитіших молодих гравців України, тому з ними дуже цікаво працювати», — каже він. Роль спортивного директора йому теж цікава, але поки спробувати себе в цій функції не доводилося. На запитання про те, чого найбільше не вистачає після відходу з професійного футболу, він відповідає без вагань: «Однозначно — колективу. Пацанів, жартів у роздягальні, підготовчого процесу перед тренуваннями, виїздів на ігри». Водночас він зазначає, що підготовка до завершення кар'єри, яка почалася за рік до оголошення, допомогла м'якше пережити перехід: «Я готувався до цього і, можливо, це трохи спростило ситуацію». У фіналі інтерв'ю Хомченовський формулює головну думку, яку, за його словами, хотів би зрозуміти набагато раніше: «Коли 20 років займаєшся улюбленою справою, важко дивитися на щось інше. Я люблю футбол, люблю все, що відбувається в ньому і навколо нього».
