У кулуарах НАТО розгортається напружена дипломатична гра. До саміту в Анкарі залишилося всього шість тижнів, і питання підтримки України вийшло на перший план порядку денного. Однак, на відміну від очікувань, генеральний секретар Альянсу Марк Рютте не зміг провести свою ініціативу щодо закріплення фіксованих внесків у розмірі 0,25% ВВП країн-членів.

Ситуация виявилася складнішою, ніж здавалася на перший погляд. Як розповіла в ефірі телемарафону голова Мисії України при НАТО Олена Гетьманчук, частина держав категорично проти жорстких зобов'язань. Вони наполягають на більшій гнучкості і відмовляються підписувати «паперові» гарантії конкретних цифр. В результаті, ідея квоти була відкладена, але не забута — вона запустила критично важливий процес переговорів про те, як зробити допомогу передбачуваною та довгостроковою.

Парадокс успіху: чому відмова від квоти — це перемога

На перший погляд, провал ініціативи Рютте може здатися невдачею. Однак українська сторона бачить у цьому стратегічний плюс. Фіксація цифри в 0,25% могла б стати не «полом», а «стелею» для фінансування. Якби такий ліміт був затверджений офіційно, країни, які вже жертвують більше, могли б просто зупинитися на цьому показнику, припинивши збільшувати обсяги допомоги.

«Ми таким чином не будемо демотивувати країни, які вже вийшли на 0,25% або більше», — пояснила Гетьманчук. Відмова від жорсткої рамки дозволяє зберегти простір для маневру і продовжувати вимагати від ключових донорів нових внесків, не обмежуючи їх штучними рамками.

Криза справедливості: хто платить за всіх?

Головна проблема, що стоїть перед Альянсом, — це нерівномірний розподіл фінансового тягаря. За даними посла, ситуація з фінансуванням України в поточному році виглядає диспропорційно: фактично дві країни покривають майже половину всіх оголошених внесків на військову допомогу.

Аналогічна картина спостерігається і в рамках програми PURL (програма підтримки України), де відповідальність за функціонування системи лежить на плечах менше десяти держав. Така концентрація навантаження є нестабільною і вимагає перегляду формату співпраці, щоб допомога стала більш системною та оцифрованою.

Майбутнє підтримки: від разових акцій до системи

Незважаючи на розбіжності, підтримка України вже офіційно закріплена як один із трьох головних пріоритетів майбутнього саміту. Дискусія змістилася з питання «скільки саме» на питання «як гарантувати». Мета — створити механізм, який забезпечить постійний, значний і передбачуваний потік ресурсів до Києва. І хоча до ідеального компромісу ще далеко, сам факт того, що питання стоїть на порядку денному, є важливим сигналом для Києва.