Військовий позивний — це не просто зручне скорочення для радіоефіру. Для бійця він стає другим ім'ям, яке несе в собі історію конкретної людини, її характер, вчинок чи навіть цілу главу з життя підрозділу. Про це ексклюзивно для Styler розповіла Катерина Гурневич, керівниця проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation, спираючись на матеріали цифрового видання «Путівник мілітарними традиціями», підготовленого дослідниками та чинними військовими. За її словами, позивний може бути обраний самим бійцем, підказаний побратимами на базовій підготовці або присвоєний уже в ході служби в підрозділі — і в кожному з цих випадків за коротким словом ховається власний наратив.
Від скорочення прізвища до риси характеру
Найпоширеніший спосіб появи позивного — скорочення прізвища. Так, головного сержанта 28-ї бригади Максима Паламарчука в підрозділі називають Паламар. Але далеко не завжди ім'я береться з документів. Гурневич зазначає, що побратими часто «підказують» позивний, спираючись на проявлену рису характеру чи зовнішність: хитрому бійцю дають Лис, найстаршому в роті — Дід чи Батя. Основою для нового імені можуть стати шкільне прізвище, назва рідного міста чи села, професія, захоплення або навіть випадок, який запам'ятали сослуживці. У результаті позивний стає тим ярликом, за яким людину впізнають у підрозділі швидше, ніж за справжнім прізвищем.
Особистий сенс і символіка
Для самого військовослужбовця позивний нерідко набуває глибокого особистого значення. Гурневич наводить приклад Олександра з позивним Кремень, героя статті «Обереги українських воїнів» у путівнику «Витоки». За словами бійця, у цьому імені він чує стійкість і внутрішню силу — якості, які, за його відчуттям, необхідні на передовій. Інший показовий випадок пов'язаний із конкретним вчинком: зв'язківець Михайло Олійник отримав псевдо Вітер, тому що за 15 хвилин доніс до станиці зашифровану записку. Швидкість і точність цієї дії стали для побратимів приводом закріпити за ним образ, який відтоді супроводжував його в підрозділі.
Історичні коріння: від козаків до ОУН і УПА
Традиція «другого імені» в українському військовому середовищі сягає корінням далеко за межі сучасності. Серед запорозьких козаків були поширені прізвиська, які з часом могли перетворитися на родове прізвище. Зміна імені при цьому була частиною ритуалу входження у військове співтовариство — людина, отримуючи нове ім'я, ніби входила в новий соціальний статус. У середовищі ОУН і УПА псевдо, передусім, використовувалися для конспирації: коли слідчі знали лише псевдо, під удар менше потрапляли побратими та рідні, підкреслює Гурневич. З 2014 року в добровольчих батальйонах використання позивних було пов'язане, зокрема, з необхідністю приховувати особу в радіоефірі, що перетворило конспіративну практику на повсякденну норму.
Самостійний вибір і вплив культури
Не всі позивні з'являються «згори» чи від побратимів. Частина бійців обирає своє друге ім'я самостійно, нерідко під враженням від прочитаного чи побаченого. Анна Іваницька, наприклад, стала Мотрею після читання книги з читальні «Просвіти». Такі приклади показують, що у військовому середовищі позивний може бути як колективним рішенням підрозділу, так і глибоко індивідуальним вибором, що відображає особистий культурний багаж людини. Гурневич наголошує: «Кожна традиція колись мала свій початок. Так і зараз багато звичаїв народжуються на наших очах. Це практики, які військові створюють сьогодні, передають далі та наповнюють власним баченням».
«Путівник мілітарними традиціями»: як створювалося видання
Матеріали, на які спирається Гурневич, зібрані у безплатному цифровому виданні «Путівник мілітарними традиціями», створеному проєктами «Гальт» і «Витоки». Над путівником працювало 30 експертів — історики, етнографи, антропологи та люди з військовим досвідом. Близько 30 сучасних підрозділів ЗСУ поділилися своїми традиціями та пояснили їхнє значення. Партнерами видання стали «Локальна історія», мілітарне товариство D3 TEAM та Національний музей історії України у Другій світовій війні. Автори планують доповнювати путівник: наприкінці видання розміщена форма, за якою військові можуть розповісти про традиції, що не потрапили до першої версії. Окремо «Гальт» і «Витоки» підготували практичний порадник із впровадження традицій у сучасних військових підрозділах.
