У Франції протести протягом століть є частиною політичної культури: від революції 1789–1799 років та революцій 1830 і 1848 років через Паризьку комуну 1871 року та студентські бунты 1968 року до «жовтих жилетів» 2018–2019 років. За оцінкою заступника гендиректора «РБК-Україна» Володимира Куренного, нинішні вуличні акції помітно відрізняються від попередніх проявів громадської непокори та потребують окремого розбору — зокрема з погляду уроків для України.

Історія, яка не повторюється в колишній формі

Спільною рисою всіх історичних протестів у Франції автор колонки називає соціальне невдоволення: акції, як правило, мали чіткі вимоги й цілі, і навіть якщо вони не досягалися повністю, вдавалося знайти компроміс і тимчасово стабілізувати ситуацію. Поточна хвиля, за його словами, починається з учнівських демонстрацій, але швидко розширюється настільки, що сформулювати єдиний перелік вимог мітингувальників стає вкрай важко.

Хто виходить на вулиці

Друга відмінність — склад учасників. У протестах переважає молодь, зокрема шкільного віку: поліція повідомляє, що в окремих акціях беруть участь діти 12–13 років. Третій фактор — національний склад демонстрантів. За спостереженнями очевидців, серед протестувальників більшість становлять французи — вихідці з Азії та Африки, діти емігрантів, а «титульні французи» — меншість. Кістяк учасників, як підкреслює автор, — молодь французьких передмість, заселених колишніми мігрантами.

Радикалізація та вуличне насильство

Четверта відмінність — ультрарадикалізм учасників, радикально ліві гасла та готовність порушувати закон і вуличний порядок. Якщо раніше ліва молодь спрямовувала гнів переважно проти представництв великих транснаціональних брендів (Louis Vuitton, Gucci, Prada, Hermès), то зараз, за словами Куренного, «ворогом» оголошено всі крамниці, кав'ярні та автомобілі: радикальний натовп спалює все на своєму шляху, а наступного дня на майданчиках оголошень з'являються нові речі від Dior та Hermès. Це, за оцінкою автора, свідчить про подальшу радикалізацію лівої вулиці, яку підігрівають радикальні політики, зокрема кандидат у президенти від ультралівих Ж.-Л. Меланшон.

Реакція держави та політичні наслідки

Французька держава, на думку автора, виявилася не готовою до такого розмаху протестів і насильства, що, як він зазначає, «не прикрашає» останній час президентства Е. Макрона. Багато французів були обурені тим, що, поки на вулицях Парижа та інших міст горіли магазини, автомобілі, школи й префектури, президент із дружиною були присутні на концерті Селін Діон. На 5 листопада намічена наступна акція, яку, за словами автора, багато парижан чекають із пересторогою. У політичному виграші опиняються й ультраправі, які використовують заворушення для спекуляцій про «небезпеку мігрантів» і необхідність «повернути Францію французам».

Уроки для України

Українці, які живуть у Парижі й з якими вдалося поговорити автору, висловлюють розпач: бачивши Помаранчеву революцію та Революцію Гідності з їхньою культурою співіснування з міською інфраструктурою, вони не очікують такого вандалізму в одній із провідних європейських демократій. Колонка підкреслює, що слабкість політики мультикультуралізму — неасиміляція молодих вихідців з інших континентів — стає фактом, який «можна побачити на вулицях Парижа, Бордо, Ліона, Марселя», і що країна вже зазнає збитків у мільйонах євро, а процес, за оцінкою автора, не завершено.