19 серпня 2026 року став знаковим днем для 475-го окремого штурмового полку «Code 9.2». Президент України Володимир Зеленський підписав указ №738/2026 про присвоєння звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» молодшому лейтенанту Владиславу Польському, відомому у військах під позивним «Тичер». Вища державна нагорода була вручена командирові роти за виявлене особисте мужество та героїзм у захисті державного суверенітету.

Операція в умовах критичної нестачі техніки

Історія подвигу розгорталася під час виконання бойового завдання в населеному пункті. Бійці роти лейтенанта Польського успішно зачистили кілька ворожих позицій, проте ціною перемоги стали поранення двох військовослужбовців. Командування прийняло рішення про їх негайну евакуацію за допомогою наземного роботизованого комплексу (НРК). Це рішення було продиктовано необхідністю мінімізувати ризики для особового складу при виведенні поранених з-під вогню.

Однак ситуація на полі бою змінилася стрімко. Російський FPV-дрон завдав точкового ураження роботизованій платформі, вивівши її з ладу. Поранені бійці опинилися на відкритій місцевості в критичному положенні, а очікування іншої техніки могло коштувати їм життя. У цій безвихідній ситуації молодший лейтенант Польський прийняв рішення особисто поїхати за підлеглими, попередньо узгодивши дії з командиром полку.

Рішення без бронежилета: швидкість проти захисту

Ключовим фактором успіху операції стала швидкість. Щоб діяти максимально оперативно, командир роти прийняв неординарне рішення — поїхати на евакуацію без бронежилета. «Мені було простіше вискочити налегке і забрати хлопців, ніж якби я був у бронежилеті: додаткова вага, речі, які заважали б», — пояснив згодом свої дії Владислав Польський.

Вся операція, від моменту ураження НРК до прибуття поранених на стабілізаційний пункт, зайняла всього 30–40 хвилин. Завдяки рішучості командира, поранені бійці були доставлені до медичного закладу. На даний час їхній стан стабілізовано, вони перебувають у реанімації під наглядом лікарів.

Суперечливі дані

Попри героїчний характер операції, навколо інциденту виникли певні дискусії, що відображають системні проблеми на фронті. З одного боку, дії лейтенанта Польського були визнані «найоптимальнішим і правильним рішенням» у тих конкретних умовах, коли «шанс був дуже малий». З іншого боку, сам факт необхідності особистого ризику командира для евакуації поранених через вихід з ладу робота свідчить про дефіцит техніки.

Експерти та військові оглядачі зазначають, що подібні ситуації, коли порятунок життя залежить від імпровізації та особистого ризику офіцера, а не від наявності достатньої кількості роботизованих платформ, залишаються гострою проблемою. Як зазначалося в аналітичних матеріалах, проблема «нестачі засобів евакуації» періодично виникає в звітах з передової, що створює додаткові ризики для особового складу.

Традиція визнання мужества

Присвоєння звання Героя України Владиславу Польському продовжує традицію регулярного визнання заслуг захисників країни. Раніше вищу нагороду посмертно отримав полковник Валентин Коренчук, командир «Призраків Києва». Також варто зазначити, що звання Героя України присвоюється і жінкам-військовослужбовцям, як це сталося з кулеметницею НГУ Олександрою Давиденко. Подвиг лейтенанта Польського став ще одним яскравим прикладом самопожертви українських військових у 2026 році.