Ситуація з мобілізаційними процесами в Україні залишається в центрі уваги суспільства. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець у нещодавньому інтерв'ю офіційно окреслив так звану «ганьба-четвірку» регіонів, де фіксується найбільша кількість скарг громадян на дії співробітників Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). За словами омбудсмена, динаміка звернень демонструє стале зростання, що потребує негайного перегляду кадрової політики в оборонних структурах.

Регіональні антилідери та проблема системності

До списку областей, які протягом останніх років утримують антилідерство за рівнем невдоволення роботою військкоматів, увійшли Одеська, Дніпропетровська, Львівська та Закарпатська області. Дмитро Лубінець підкреслив, що претензії громадян мають системний характер і часто пов'язані з перевищенням повноважень представниками ТЦК. Омбудсмен висловив думку, що корінь проблеми криється у відсутності належної реакції з боку вищого військового керівництва, яке передувало поточному складу Міністерства оборони та командуванню Сухопутних військ.

Кейс Закарпаття: від обшуків до повернення на посаду

Особливу увагу у доповіді омбудсмена приділено Закарпатській області, де ситуація зі скаргами була критичною. Під час перевірок, проведених інститутом Уповноваженого, були виявлені серйозні порушення, що стали підставою для порушення кримінальних справ. У 2025 році Служба безпеки України провела обшуки, під час яких у керівника обласного ТЦК знайшли значні суми готівкової іноземної валюти. Попри подальше звільнення, посадову особу було поновлено на своїй посаді як «тимчасово виконувача обов'язків», що викликає питання щодо прозорості кадрових рішень.

Суперечливі дані

У публічному полі існують розбіжності щодо правомірності дій співробітників ТЦК під час контакту з цивільним населенням. Так, інцидент у Харкові, що отримав розголос через соціальні мережі, демонструє полярні оцінки подій. На відео зафіксовано застосування фізичної сили військовослужбовцем до літньої жінки. Офіційна позиція Харківського обласного ТЦК полягає в тому, що військовослужбовець діяв у рамках «необхідної самооборони», тоді як громадські активісти та правозахисники наполягають на неправомірності застосування сили до цивільної особи. Ця колізія підкреслює розрив між відомчою інтерпретацією подій та суспільним сприйняттям допустимих методів роботи.

Наслідки та подальші кроки

Дмитро Лубінець наполягає на проведенні глибокого аудиту діяльності ТЦК у всіх регіонах, особливо в тих, що потрапили до «чорного списку». Офіс омбудсмена продовжує фіксувати звернення щодо тиску на своїх представників, які намагаються проводити моніторинг дотримання прав людини у місцях дислокації підрозділів. Експерти сходяться на думці, що без радикального реформування механізмів взаємодії ТЦК із суспільством рівень напруженості продовжуватиме зростати, що негативно позначається на легітимності мобілізаційних заходів в очах населення.