При інфаркті міокарда лік іде на хвилини, і це не метафора. Поки людина очікує, що біль мине сам, частина серцевого м'яза незворотно гине. Генеральний директор Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України, інтервенційний кардіолог, доктор медичних наук Георгій Манковський у колонці для РБК-Україна пояснює механіку гострої коронарної події, типові помилки пацієнтів і те, чому перша та найважливіша ланка в ланцюжку порятунку — сама людина, а не лікарі.

Механіка інфаркту: що відбувається в артерії

Механізм гострого інфаркту міокарда гранично простий. Тромб закриває просвіт коронарної артерії, і ділянка серцевого м'яза, яку вона живить, залишається без кисню. У перші хвилини клітини ще живі, але з кожною хвилиною їхня загибель прискорюється. Кардіологи кажуть: втрачений час означає втрачений міокард — і це майже буквально. За даними одного з відомих клінічних аналізів, кожні пів години затримки допомоги підвищували ризик смерті протягом наступного року приблизно на 7,5% порівняно з пацієнтами, яким допомогу надали раніше.

Чому біль не завжди виглядає як у кіно

Майже ніхто не думає: «у мене інфаркт». Люди вважають, що перевтомилися, защемило спину, що це шлунок або нерви. Класична картина — хапання за груди — зустрічається далеко не завжди. Бувають тиск або печіння за грудиною, задишка, раптова слабкість, холодний піт, нудота. Біль може віддавати в ліву руку, спину, шию або нижню щелепу. У людей з діабетом, у літніх пацієнтів та у багатьох жінок симптоматика ще менш очевидна: іноді єдиним проявом стає слабкість і нестача повітря. Саме тому Манковський наголошує: якщо з'явився новий сильний дискомфорт у грудях, який не минає через кілька хвилин, особливо у поєднанні із задишкою, слабкістю чи потом, не потрібно ставити собі діагноз самостійно.

Що робити і чого робити не можна

Порада кардіолога пряма: телефонувати 103. Поки чекаєш на бригаду, сядь або напівляж, не виконуй ніяких фізичних зусиль і слухай диспетчера. Їхати самому на машині — спокуса, але помилка. Бригада швидкої допомоги робить ЕКГ ще у квартирі й, побачивши ознаки інфаркту, направляє пацієнта до клініки, де цілодобово виконують стентування. Якщо ж людина приїде до найближчої лікарні без такої можливості, її все одно доведеться переводити, а в дорозі може статися небезпечна аритмія, і поруч не буде дефібрилятора. Сама процедура для пацієнта зазвичай виглядає буденно: прокол на зап'ясті, катетер до серця, кілька хвилин на пошук закупорки та встановлення стента. Буває, що втручання триває менше, ніж людина пролежала вдома, очікуючи, що «саме мине».

Війна і тривоги: чому стентування не відкладають

До цивільних факторів затримки додалася війна. Манковський регулярно чує від пацієнтів: «Була тривога, вирішив дочекатися відбою». За правилами, ухваленими урядом України у вересні 2026 року, допомога, яку небезпечно переривати, під час повітряної тривоги не зупиняється. Диспетчери 103 приймають виклики, бригади виїжджають, лікарні приймають пацієнтів з невідкладними станами за будь-якого рівня загрози. У Центрі кардіології та кардіохірургії ургентне стентування не відкладається ні через тривогу, ні через знеструмлення: якщо під час втручання зникає світло, рентгенопераційна переходить на резервне живлення і команда продовжує роботу. Для фахівців це вже рутинна частина практики у воєнний час.

Ланцюжок порятунку починається з людини

Коли все закінчується благополучно, прийнято говорити, що людину врятували лікарі. На ділі це заслуга кількох ланок: пацієнта, який не став чекати; диспетчера, який прийняв виклик; бригади, що зробила ЕКГ і доставила пацієнта до потрібної клініки; та операційної команди. Перша ланка — завжди сама людина. Манковський просить не боятися викликати швидку «даремно»: якщо виявиться, що справа не в серці, ніхто не вважатиме це помилкою. А ось уже загиблий м'яз не відновить ніхто — ні в Україні, ні в найкращих клініках світу. Відкрити артерію фахівцям здебільшого вдається, але час, проведений на дивані в очікуванні, що «саме мине», ні в одній статистиці не враховується, хоча саме він найчастіше і вирішує результат.