Наприкінці жовтня 2026 року Держдепартамент США схвалив продаж Україні 500 ракет PAC-3 MSE для зенітних ракетних комплексів Patriot на загальну суму 2,1 млрд доларів. Фінансування угоди беруть на себе європейські партнери та союзники Києва. Однак, за оцінкою авіаційного експерта Анатолія Храпчинського, горизонт постачання цих перехоплювачів становить 2030–2033 роки, що робить контракт стратегічним, а не оперативним рішенням. «Паперовий контракт на 2030 рік не перехопить комбінований балістичний залп цієї зими», — наголосив експерт у коментарі РБК-Україна, підкреслюючи необхідність чітко розділяти політичні анонси та фізичну наявність перехоплювачів у пускових контейнерах.

Виробнича стеля американського ОПК

Причина розриву між політичним рішенням та реальними термінами постачання, за словами Храпчинського, криється в тому, що американський оборонно-промисловий комплекс досі не вийшов на темпи високоінтенсивної війни. Lockheed Martin лише масштабує виробничі лінії до 650 ракет на рік, водночас черга замовлень розписана на 5–7 років вперед. Засоби Пентагону після інтенсивних відстрілів в Україні та на Близькому Сході, за оцінкою експерта, скоротилися до критичного для армії США рівня — близько 800 одиниць. Це означає, що навіть за умови повного використання американських складів Україна не отримає значної кількості PAC-3 MSE в поточному зимовому сезоні.

Європейські склади як перший контур оборони

Оскільки чекати на нові виробничі цикли у США Україна не може, перший контур рішень на поточну зиму, на думку Храпчинського, — це ракети з існуючих європейських складів із подальшим заміщенням американських арсеналів за круговою схемою. Головними операторами з реальними запасами PAC-3 MSE експерт називає Німеччину та Польщу, меншою мірою — Нідерланди та Швецію. При цьому раніше міністр оборони ФРН Борис Пісторіус заявляв, що Німеччина більше не може постачати Україні додаткові системи Patriot, що підтверджує обмеженість доступного ресурсу навіть у ключових європейських держав.

PAC-2 GEM-T: компромісний резерв Іспанії та Греції

Окремим потенційним резервом Храпчинський виділяє Іспанію та Грецію, де в черговому стані переважно перебувають ракети PAC-2 GEM-T. Ці перехоплювачі гірше працюють по балістичних цілях, аніж PAC-3 MSE, проте їх передача могла б розвантажити сектори ППО від крилатих ракет і авіації, дозволивши зберегти дефіцитні MSE для перехоплення балістики. Проте, як повідомляло РБК-Україна, Греція та Іспанія вже відмовилися передати Україні ракети в Patriot, попри те, що у частини з них спливає термін придатності. Таким чином, теоретичний резерв поки що не трансформувався у практичне передавання.

Технологічна монополія та власні програми Європи

Запуск європейського заводу COMLOG у Німеччині, здатного випускати 1000 ракет GEM-T на рік, не вирішує проблему перехоплення балістичних цілей, оскільки Вашингтон досі утримує технологічну монополію і не надає Європі ліцензію на виробництво PAC-3 MSE. Паралельним напрямом, за оцінкою експерта, має стати інвестування європейських коштів у власні протибалістичні програми — насамперед у консорціум Eurosam і комплекси SAMP/T NG з ракетами Aster 30 Block 1 NT. Розгортання додаткових ліній MBDA та скорочення циклу виробництва Aster 30 вимагає часу та інженерних зусиль, проте Храпчинський пропонує Європі орієнтуватися на український досвід: українські виробники запускають серійні лінії радарів за власні оборотні кошти паралельно з випробуваннями, що дозволяє прискорити цикл від розробки до бойового застосування.

Сукупність цих факторів формує складну картину: політична воля до підтримки України у сфері протиракетної оборони заявлена на рівні багатомільярдних контрактів, проте фізична доступність сучасних перехоплювачів у найближчі місяці залишається критично обмеженою. Зимовий сезон 2026/2027 років, імовірно, стане періодом, у якому ефективність ППО визначатиметься не новими постачаннями, а здатністю оптимізувати використання вже наявних європейських арсеналів і перерозподіляти завдання між різними типами перехоплювачів.