Відносини Туреччини та Азербайджану, які протягом десятиліть описувалися формулою «одна нація — дві держави», восени 2026 року переживають одну з найгостріших криз за всю історію двосторонніх зв'язків. Правляча партія Азербайджану заявляє про «систематичну кампанію» турецьких політиків проти Баку, азербайджанські ЗМІ опублікували звинувачення на адресу голови турецького МЗС у підготовці держперевороту, а прокуратура оголосила в міжнародний розшук вісьмох осіб, які проживають у Туреччині. Анкара на кожному витку ескалації вживала кроків для згладжування конфлікту, проте, станом на 11 листопада 2026 року, розрядка так і не настала.

Перша іскра: ООН і карабаський наратив

Різке охолодження почалося у вересні 2026 року, на сесії Генеральної Асамблеї ООН: азербайджанська делегація відмовилася залишити залу разом із десятками інших країн під час виступу прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу. Епізод викликав невдоволення в Туреччині, де сильні антиізраїльські настрої. У відповідь азербайджанська Рада з медіа та мовлення звинуватила Анкару в тому, що критичні публікації в турецьких ЗМІ та соцмережах були частиною «скоординованої кампанії» проти Азербайджану. 2 жовтня президент Ільхам Алієв заявив, що Азербайджан самостійно переміг у Карабаській війні 2020 року, купуючи зброю за власні гроші та за світовими цінами. Анкару він прямо не назвав, але в Туреччині ці слова сприйняли як випад проти союзника — риторика різко контрастувала з колишніми публічними подяками за підтримку.

Заборона хіджабів стає дипломатичною точкою кипіння

Наприкінці вересня уряд Азербайджану затвердив нові правила шкільної форми, що забороняють «додаткові елементи одягу, які суперечать принципу світської освіти» — фактично під заборону потрапив релігійний одяг, насамперед хіджаби. За даними МВС Азербайджану, до 12 жовтня у зв'язку із забороною було затримано щонайменше 37 осіб; противники заходів називають їх неконституційним обмеженням свободи віросповідання. 12 жовтня радник президента Туреччини Октай Сарал назвав неприйнятним, що в деяких школах учениць у хіджабах перестали допускати до занять, і до критики приєдналися релігійні організації та політики, зокрема з правлячої партії. Партія «Новий Азербайджан» відповіла звинуваченням Туреччини в «систематичній кампанії» та вимогою відмовитися від «шкідливої політики».

Звинувачення у підготовці перевороту та міжнародний розшук

17 жовтня азербайджанське видання Qafqazinfo, повністю підконтрольне владі, опублікувало матеріал із звинуваченням голови турецького МЗС Хакана Фідана в тому, що під час візиту до Баку він нібито таємно зустрічався з групами та обговорював підготовку «перевороту». Турецьке посольство спростувало звинувачення, і текст було видалено. У ті ж дні азербайджанська прокуратура оголосила в міжнародний розшук вісьмох осіб, які проживають у Туреччині — зокрема журналістів та учасників релігійних медіапроєктів; за версією слідства, вони розповсюджували матеріали із закликами до насильницького захоплення влади. При цьому в тексті першоджерела та інших публікаціях громадянство розшукуваних розходиться: в одному місці вони називаються громадянами Туреччини, в іншому — громадянами Азербайджану, які проживають у Туреччині. На додаток МЗС Азербайджану заборонило в'їзд до країни 31 громадянину Туреччини — політикам, журналістам та блогерам, чиї заяви, за твердженням відомства, загрожували суверенітету та конституційному ладу.

Деескалація Анкари: від заяви Челіка до дзвінка Ердогана

На кожному витку ескалації Туреччина намагалася не відповідати зустрічними демаршами. 7 жовтня представник правлячої партії Омер Челік заявив, що політичної кризи між країнами немає, а критика окремих осіб не відображає позицію уряду. 15 жовтня Хакан Фідан відвідав Баку з примирювальним візитом, назвавши відносини «непорушним союзом» і закликавши не перетворювати розбіжності на інформаційне протистояння. 21 жовтня Реджеп Тайїп Ердоган особисто зателефонував Алієву і запросив його на саміт Організації тюркських держав в Анкарі. 26 жовтня Октай Сарал, який критикував Баку через хіджаби, оголосив про відхід зі своєї посади за вказівкою президента, прямо пов'язавши рішення зі своїми висловлюваннями. Паралельно турецька поліція почала розслідування щодо чотирьох осіб, які критикували обмеження на хіджаб: двох представників медіапроєкту Köklü Değişim затримали, ще двох викликали на допит, частину акаунтів коментаторів було заблоковано.

Чому повний розрив неможливий для жодної зі сторін

Контраст із 2020 роком очевидний: тоді Ердоган був особливим гостем на параді в Баку, асфальтом марширували солдати в турецькій формі, проїжджали турецькі бронемашини та безпілотники Bayraktar, які забезпечили азербайджанській армії вирішальну перевагу, а Алієв публічно дякував Анкарі за підтримку. Шість років потому лідери ті самі, але від колишньої гармонії не залишилося і сліду. За оцінкою аналітиків, дозволити собі повний розрив не може жодна зі сторін: Туреччина залишається важливим союзником, але, як вважають у Баку, не повинна визначати рішення Азербайджану щодо внутрішньої політики, Ізраїлю чи Вірменії. Таким чином, мова зараз іде не про розрив, а про вироблення нових правил взаємодії — і те, чи вдасться їх встановити, стане головним питанням двосторонніх відносин у найближчі місяці.