Місяць, здавалося б, статичне і мертве небесне тіло, насправді продовжує повільно, але неухильно змінюватися. Згідно з дослідженням, опублікованим 14 жовтня в журналі The Planetary Science Journal, радіус єдиного природного супутника Землі за останні 400 мільйонів років зменшився приблизно на 45 метрів. На перший погляд, незначна цифра, проте саме вона стала ключем до розуміння того, що геологічна активність Місяця не припинилася повністю, а перейшла в іншу, більш «тиху» фазу, яка може мати прямі наслідки для майбутніх пілотованих місій.

Як вчені виміряли стискання Місяця

Дослідницька група проаналізувала мільйони зображень, отриманих камерою Lunar Reconnaissance Orbiter (LROC) упродовж 17 років безперервних спостережень. Обробка цього масиву даних дозволила встановити, що Місяць зменшується в розмірах зі швидкістю близько 6–11 сантиметрів на мільйон років. Саме на поверхні супутника вчені ідентифікували понад 10 000 відносно молодих геологічних розломів — структур, які в науковій літературі називають лопатевими уступами (lobate scarps). Їхня наявність свідчить про те, що кора Місяця продовжує стискатися і тріскатися, а не перебуває в стані повного геологічного спокою, як припускалося раніше.

Механізм стискання: від гарячого ядра до зморщеної кори

Причина зменшення розмірів Місяця криється в поступовому охолодженні його внутрішнього ядра. У міру втрати тепла внутрішні шари речовини стискаються, а зовнішня кора, не маючи можливості «підтягнутися» слідом за зменшуваним об'ємом, зморщується і вкривається мережею тріщин. У дослідженні цей процес порівнюють із сушеною виноградиною: м'якоть всихає, а шкірка утворює характерні зморшки. На Місяці аналогічний механізм породжує невеликі уступи й розломи, які й фіксуються орбітальними камерами. Аналогічні процеси раніше були зафіксовані на Меркурії, де в 1974 році апарат «Марінер-10» виявив кілометрові схили, що свідчать про стискання кори через охолодження надр.

Сейсмічна загроза: чому розломи небезпечні для астронавтів

Головна тривога, яку висловлюють автори дослідження, пов'язана з тим, що виявлені розломи здатні генерувати місячні землетруси. На Землі близько 90% сейсмічної активності зосереджено поблизу меж тектонічних плит, що дозволяє певною мірою прогнозувати зони ризику. Місяць такої системи не має: його кора стискається і розколюється в різних областях у міру охолодження всього небесного тіла. Це означає, що землетруси на Місяці потенційно можуть відбуватися в найрізноманітніших точках, що суттєво ускладнює прогнозування безпечних зон для будівництва.

Вплив на програму «Артеміда» та вибір майданчиків для баз

Відкриття набуває особливої актуальності на тлі планів НАСА та низки інших космічних агентств повернути людей на Місяць у рамках програми «Артеміда». Якщо землетрус станеться поблизу місця посадки або будівельного майданчика майбутньої місячної бази, підземні поштовхи та ризик зсувів можуть пошкодити обладнання, споруди та безпосередньо загрожувати безпеці астронавтів. У зв'язку з цим визначення точного розташування розломів та оцінка сейсмічного ризику стають критично важливими етапами під час вибору майданчиків для майбутніх місій. Вчені наголошують, що процес стискання Місяця відбувається вкрай повільно і не означає, що небесне тіло зникне або значно зменшиться в осяжному майбутньому. Проте для інженерів і планувальників місячних інфраструктурних проєктів навіть незначні сейсмічні події можуть стати фактором, що визначає архітектуру та розташування об'єктів на поверхні супутника.

Походження Місяця та контекст у Сонячній системі

Згідно з найпоширенішою гіпотезою, яку підтримує більшість планетологів, Місяць утворився мільярди років тому в результаті потужного зіткнення ранньої Землі з великим небесним тілом. Гаряча речовина, викинута в космос після удару, поступово сконденсувалася, сформувавши супутник. Відтоді Місяць неухильно втрачає тепло, і саме цей процес, що розтягнувся на сотні мільйонів років, сьогодні проявляється у вигляді тисяч розломів на його поверхні. Зіставлення даних щодо Місяця і Меркурія дозволяє вченим будувати точніші моделі термічного еволюційного циклу твердих тіл у Сонячній системі і, як наслідок, краще розуміти, які геологічні ризики можуть чекати людину на інших небесних тілах.