Голова Українського інституту національної пам'яті, історик та офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров дав розлоге інтерв'ю в рамках проєкту «Не перебивайте!», торкнувшись ключових тем державотворення, історичної пам'яті та геополітичних відносин із Польщею. За його словами, між Києвом і Варшавою не може бути «бридких чи хороших» стосунків у побутовому розумінні, оскільки обидві держави є суверенними гравцями, які жорстко відстоюють власні національні інтереси. Історик наголошує, що подолання історичних комплексів дозволяє будувати прагматичний і рівноправний діалог між сусідами.

Війна історичних міфів та неминучий розпад імперій

Коментуючи відомий вислів Вінстона Черчилля про те, що суперечка між минулим і сьогоденням позбавляє держави майбутнього, Алфьоров наголосив на актуальності цієї думки в епоху сучасного популізму. Популістські лідери активно експлуатують історичні наративи, перетворюючи академічну науку на інструмент політичних маніпуляцій. На противагу цьому професійні історики спираються на довгострокові об'єктивні тенденції. Зокрема, експерт упевнений у неминучому розпаді Російської Федерації, оскільки геополітичний вектор усіх імперій веде до їхнього краху, тоді як Україна має всі шанси зберегтися завдяки прогресивному характеру свого народу.

Декомунізація, деімперіалізація та мовне питання

Відповідаючи на запитання про своєчасність процесів декомунізації та деколонізації у розпал повномасштабної війни, очільник УІНП заявив, що затягування цих процесів несе пряму загрозу національній безпеці. Як історичний приклад він навів стрімкі реформи уряду Павла Скоропадського у 1918 році, коли державні інституції та документообіг були повністю українізовані за лічені місяці. Алфьоров також уточнив свою позицію щодо терміна «деколонізація», зазначивши, що Україна не була класичною колонією, а страждала від імперського гніту, тому коректніше говорити про масштабну деімперіалізацію суспільного простору.

Ідеологічні прогалини столиці та пам'ять про героїв

Особливу увагу в інтерв'ю було приділено сакральному та ідеологічному наповненню української столиці. На думку Алфьорова, Київ досі відчуває серйозний дефіцит пам'ятників видатним державним діячам, що формують повноцінний історичний пантеон. Історик поставив питання, чи готове суспільство увічнити пам'ять гетьмана Івана Мазепи, Симона Петлюри чи Павла Скоропадського, враховуючи, що в центрі Києва роками стояли символи тоталітаризму. Крім того, він вказав на кричущий пропуск: у столиці воюючої країни досі відсутній повноцінний меморіал на честь загиблих захисників і захисниць України.

Суперечливі дані

У публічному дискурсі часто виникають гострі дискусії щодо того, наскільки своєчасним є перейменування вулиць, знесення імперських пам'ятників та ревізія культурної спадщини під час воєнного стану. Частина представників місцевих органів самоврядування та консервативних кіл раніше стверджували, що подібні ініціативи розколюють суспільство і «не на часі». Водночас історики та державні діячі, включно з керівництвом Українського інституту національної пам'яті, наполягають, що відмова від очищення суспільного простору від маркерів ворожої ідеології консервує ментальну залежність від колишньої метрополії та підриває основи національної ідентичності.

Підсумовуючи дискусію, Олександр Алфьоров підкреслив, що дорослішання української нації безпосередньо залежить від здатності об'єктивно оцінювати власне минуле без оглядки на чужі міфи. Лише через системне інституційне очищення, визнання історичних помилок та чесне вшанування справжніх героїв Україна зможе сформувати міцний фундамент для майбутніх перемог та сталого розвитку на європейській арені.