Український поет Іван Семененко помер 3 листопада 2026 року у віці 90 років. Про це повідомив Український інститут книги, який також зазначив, що дату і місце похорону поэта повідомлять згодом. Семененко був одним із представників так званої Лаврської школи поезії — творчого об'єднання, що сформувалося довкола кіностудії Інституту театрального мистецтва на території Києво-Печерської лаври. Його біографія, позначена дитячим голодом, спробою втечі з країни, десятирічним терміном у таборах та багаторічним стеженням КДБ, стала характерним прикладом долі дисидентського поета за радянських часів.
Дитинство у повоєнному голоді
Майбутній поет народився 11 вересня 1936 року на Київщині. У дитинстві він пережив повоєнний голод і злидні, що, за свідченнями колег і біографів, значною мірою визначило тональність його ранньої творчості. Навчався Семененко на факультеті французької філології Київського інституту іноземних мов. Саме там він зацікавився західноєвропейським модернізмом, почав читати класичну літературу в оригіналі та писати верлібри — вірші без рими і суворого віршового розміру, що для української поезії того часу було новаторським рішенням.
Втеча, табори та вирок
У 16-річному віці Іван Семененко спробував втекти з СРСР до української діаспори в Канаді. Юнака затримали у Грузії, після чого засудили до десяти років політичних таборів. На свободу він вийшов у 1956 році. Вже у 1957 році його вірш «До Вітчизни» було опубліковано в газеті «Декада», проте після цього інші видання відмовлялися друкувати його твори, звинувачуючи автора у «буржуазному націоналізмі». За поетом наглядав КДБ.
Поет, якого не друкували
Певний час Семененко працював учителем, але через антикомуністичний характер своєї творчості стабільної роботи не знаходив. На початку 1980-х років він влаштувався пожежником на кіностудії Інституту театрального мистецтва, розташованій на території Києво-Печерської лаври. Там він зблизився з Миколою Воробйовим та Олегом Лишегою; їхнє творче середовище згодом отримало назву Лаврської школи поезії. Саме у цьому колі сформувалося коло поетів, орієнтованих на експериментальну мову та звернення до західноєвропейського модернізму.
Спадщина та збірки
Серед збірок Івана Семененка — «Святом прокушений простір», «Обшири з горла предка», «Даруємо так вітру молоток», «Архіпелаги — Атоли» та «Нерозривне сонце». Поет був членом Національної спілки письменників України. У 2016 році його вірші увійшли до «Антології української поезії XX століття», яку уклав Іван Малкович. Окремі добірки творів публікувалися в журналах «Сучасність» і «Світовид», а також на сайті художнього журналу «Артанія». Таким чином, навіть в умовах багаторічної цензури та нагляду спецслужб Семененко зберіг і розширив коло читачів, а його ім'я закріпилося в історії української поезії XX століття.
