Місяць продовжує поступово стискатися через безперервне охолодження своїх надр, яке триває вже близько 4,5 мільярда років. Останні наукові дослідження, опубліковані у виданні The Planetary Science Journal, дозволили вченим детально оцінити масштаби цього процесу та те, наскільки зменшився природний супутник Землі за останні сотні мільйонів років.

Аналіз знімків Lunar Reconnaissance Orbiter

Дослідники провели детальний аналіз високоякісних знімків, отриманих за допомогою камерної системи Lunar Reconnaissance Orbiter Camera (LROC). Під час роботи на місячній поверхні було зафіксовано понад 10 тисяч молодих розломів, тріщин та тектонічних деформацій. На основі отриманих даних геологи розрахували, що за останні 400–800 мільйонів років загальний радіус Місяця зменшився приблизно на 45 метрів.

За словами вчених, у міру подальшого остигання внутрішніх надр процес утворення нових розломів і збільшення вже наявних структур триває і в сучасну епоху. Серед виявлених деформацій дослідники ідентифікували 8900 лопатевих уступів — довгих вигнутих структур, що виникають через стискання кори, а також 2000 невеликих хребтів, розташованих на темних морських рівнинах супутника.

Особливості місячної тектоніки та кори

Тектонічна активність супутника Землі кардинально відрізняється від земних процесів. Якщо літосфера нашої планети розділена приблизно на 15 масивних рухомих плит, то місячна кора є єдиною суцільною твердою оболонкою. Через це тріщини та розломи не концентруються на межах плит, а хаотично розподілені по всій поверхні космічного тіла в результаті глобального стискання.

Картографічний аналіз продемонстрував, що щільність розломів у різних регіонах Місяця суттєво різниться. У зонах із товстішою корою тріщин фіксується менше, оскільки в ранній період історії потужний шар породи ефективніше утримував внутрішнє тепло та сповільнював охолодження. Масове утворення розломів у таких регіонах відбувалося пізніше, коли внутрішні процеси переходили на нові етапи.

Значення космічного відкриття для науки

Отримані дані мають фундаментальне значення для розуміння еволюції не лише Місяця, а й інших планетарних тіл Сонячної системи. Вивчення сучасних тектонічних процесів дозволяє вченим точніше моделювати історію внутрішніх змін космічних об'єктів, позбавлених тектоники плит земного типу. Подальші спостереження за допомогою автоматичних орбітальних апаратів допоможуть уточнити швидкість стискання супутника та прогнозувати появу нових геологічних структур.