Питання самовільного залишення військової частини (СЗЧ) знову опинилося в центрі уваги після того, як командування Десантно-штурмових військ України під час зустрічі з журналістами докладно розібрало причини, з яких військовослужбовці залишають підрозділи. Однією з ключових тез стала заява командира 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Єгора Ноздрякова, який пов'язав частину випадків СЗЧ не з бойовими умовами, а з тим, як до новоприбулих ставляться в перші дні після прибуття до частини. За його словами, довіра до командирів формується саме на цьому етапі, і саме вона значною мірою визначає, чи залишиться боєць у підрозділі.
Довіра формується з перших днів
Ноздряков наголосив, що робота з поповненням починається не лише з бойової підготовки. За його словами, після прибуття до підрозділу військовослужбовець має отримати належні умови проживання, екіпірування, харчування та увагу командирів. «Це людське ставлення до новобранців. Ось це найголовніше», — заявив він. Командир пояснив, що забезпечення базових потреб і якісна підготовка допомагають бійцю відчути впевненість у своєму командуванні, тоді як залишення новоприбулого без підтримки та належних умов може підштовхнути його до самовільного залишення частини.
Особисте спілкування та згуртованість підрозділу
Окремо Ноздряков акцентував увагу на особистому спілкуванні командирів із новобранцями. Разом із належним забезпеченням та повноцінною бойовою підготовкою, за його оцінкою, саме це спілкування допомагає сформувати згуртований підрозділ. Таким чином, у його логіці ухід у СЗЧ розглядається не як ізольований інцидент, а як можливий наслідок накопиченої недовіри, яка виникає, коли базові потреби бійця та його людська гідність у перші дні служби залишаються без уваги.
Хто частіше йде: погляд військового омбудсмена
Контекст цих заяв доповнює раніше озвучена позиція військового омбудсмена Ольги Решетілової. Вона зазначала, що найбільше випадків СЗЧ фіксується серед нещодавно мобілізованих, які проходять базову загальновійськову підготовку або щойно прибули до частин і ще не брали участі в боях. При цьому Решетілова наголошувала, що конфлікти з командуванням не є єдиною чи головною причиною СЗЧ, що вказує на багатофакторність явища і на те, що жоден із факторів — ані умови, ані стосунки, ані особистий досвід — не варто розглядати у відриві від решти.
Страх піхоти та повернення із СЗЧ
Додаткову перспективу дає досвід інших підрозділів. За словами молодшого лейтенанта, командира взводу важких бомбардувальних дронів Вікторії (Руни) Ковбасюк, серед операторів БПЛА та артилеристів випадків СЗЧ менше, ніж серед піхотинців, а одним із факторів відходу вона називала страх, пов'язаний зі службою в піхоті. При цьому, за її словами, у бригаді багато випадків саме повернення із СЗЧ: люди, які повернулися із самовільного залишення, стають чинними операторами БПЛА. Міноборони, зі свого боку, роз'яснило, що військових, які добровільно повернулися після СЗЧ, можна залучати до виконання завдань лише після офіційного оформлення — їх мають зарахувати до списків особового складу військової частини та забезпечити всіма видами забезпечення.
Юридична площина: що відбувається після тривалого СЗЧ
Практичну сторону питання ілюструють судові рішення. Так, Київський районний суд Полтави розглянув справу мобілізованого військовослужбовця, який майже 20 місяців перебував у СЗЧ: він залишив місце дислокації 27 жовтня 2024 року та переховувався до 24 червня 2026 року, після чого самостійно прибув до військової частини. Щодо нього було порушено кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 КК України; під час досудового розслідування він добровільно звернувся до прокурора з проханням повернути його на службу, отримав письмову згоду командира іншої частини прийняти його до підрозділу, а суд врахував, що правопорушення вчинено вперше і що він щиро розкаявся. Цей кейс показує, що навіть після тривалого СЗЧ шлях до повернення на службу можливий, але суворо регламентований юридично.
