У київському кінотеатрі «Жовтень» відбувся допрем'єрний показ нової життєвої комедії Євгена Таллера «Родичі» — історії про одну родину, ювілей бабусі, майно під Києвом і дуже швидкий перехід від святкового застілля до справжнього родинного поля бою. Фільм, який вийшов у широкий прокат 17 вересня, привернув увагу не лише критиків, а й глядачів, які, за свідченнями присутніх, сміялися настільки гучно, що репліки акторів буквально губилися в заловому сміху. Wave RBC.UA побувала на показі та поділилася першими враженнями від стрічки, яка, на думку редакції, пропонує аудиторії те, чого так бракує в нинішніх умовах: півтора години живого, теплого і подекуди абсурдного родинного гумору.
Сюжет, який впізнає кожен
«Родичі» не намагаються переосмислити українську комедію чи вражати складними сюжетними конструкціями. В центрі історії — одна родина, яка збирається за великим святковим столом на честь ювілею бабусі. На порядку дня — майно під Києвом, старі образи, маніпуляції та боротьба за бажане. Хтось демонстративно мовчить, хтось пам'ятає старі образи, хтось просто хоче отримати своє. Саме завдяки цій впізнаваності фільм дуже швидко перестає здаватися історією про чужих людей: глядач бачить у персонажах тих самих родичів, які збираються за столом і раптом згадують усе, що накопичилося роками.
Каст, який не повторюється з фільму на фільм
Назар Задніпровський, Ірина Мак, Вера Кобзар, Олександр Ярема, Анастасія Іванюк, Олена Узлюк та інші актори органічно існують у цій історії. За спостереженням редакції Wave, тут немає відчуття, що перед глядачем той самий набір облич, який переходить з однієї української комедії на іншу. Кожен персонаж має свій характер, свій спосіб говорити, образитися, хитрувати та боротися за бажане. А разом вони складаються в ту саму родину, яку, здається, кожен хоч раз бачив за великим святковим столом. Гумор у фільмі часто народжується не з окремого жарту, а з поведінки персонажів: з погляду, паузи, інтонації, реакції людини, яка вже зрозуміла, що зараз почнеться чергова родинна катастрофа.
Сміх, який не за сценарієм
У деяких сценах репліки акторів буквально губилися через сміх у залі. І, як підкреслює автор рецензії, це був не той ввічливий сміх, коли глядач розуміє, що «тут має бути смішно». Працюють і побутові сварки, і невеликі маніпуляції, і абсолютно абсурдні ситуації, які водночас здаються дивно знайомими. Зал сміявся разом — і саме це, мабуть, є головним доказом того, що фільм робить свою справу.
Тепло замість драми та погляд за межі України
Попри всі сварки, боротьбу за майно та інтриги, «Родичі» залишають після себе дуже тепле відчуття. Фільм не намагається перетворити просту родинну історію на щось надмірно драматичне чи «важливе». І, можливо, саме тому він працює. Це кіно про людей, які можуть жахливо дратувати одне одного, сваритися через гроші, сперечатися через старі образи, але все одно залишаються родиною. Історія дуже локальна за своїм гумором і характером, але водночас універсальна: родичі, які збираються за столом і раптом згадують усе, що накопичилося роками, — явище далеко не суто українське. Саме тому під час перегляду виникає думка: такі українські комедії цілком могли б знаходити свою аудиторію і на великих міжнародних стрімінгових платформах на кшталт Netflix. Не тому, що фільм намагається бути «міжнародним», а, навпаки, — тому що він дуже щиро розповідає свою просту і зрозумілу історію.
Слово продюсера: кіно як відпочинок від важких новин
Продюсер і автор ідеї Євген Таллер після показу пояснив, що команда свідомо хотіла зробити фільм, який дозволить глядачам хоча б на півтори години відволіктися від важких новин. «Знімати кіно в нинішніх умовах — це дійсно складно. Але ми з командою робили все, що в наших силах, щоб ці півтори години дозволили людям трохи відпочити, відволіктися від важких новин і просто посміятися. Завдяки грі акторів та роботі всієї знімальної групи в нас вийшла дуже проста, тепла і життєва історія», — сказав Таллер зі сцени. І, мабуть, саме це відчуття — простоти, теплоти та життєвості — залишається в пам'яті після перегляду найбільше.
