Україна офіційно взяла курс на масштабну роботизацію фронту, і темпи індустріалізації наземних роботизованих комплексів (НРК) за останній рік різко прискорилися. Водночас, за свідченням одного з ключових гравців ринку підготовки кадрів, у цій стратегії закладено критичний системний збій: жодна з семи приватних шкіл, сертифікованих Міністерством оборони, за дванадцять місяців не отримала від держави жодної гривні компенсації за навчання операторів. Про це в колонці для РБК-Україна розповів засновник Школи НРК, офіцер батальйону НРК 3-ї ОШБр Третього армійського корпусу Віктор Павлов. За його словами, механізм виплат, прописаний у постанові уряду, так і не запрацював через бюрократичний тупик між відомствами.

Курс на роботизацію: цілі та цифри

У квітні президент Володимир Зеленський доручив Міноборони та Генеральному штабу забезпечити постачання Силам оборони не менше 50 тисяч наземних роботизованих комплексів у поточному році. За даними МОУ, з початку 2026 року держава вже законтрактувала понад 22 тисячі НРК — майже вдвічі більше, ніж за весь 2025 рік. Галузь, якої ще кілька років тому фактично не існувала, перетворюється на масовий компонент озброєння піхоти. Але, як наголошує автор колонки, робот без підготовленого оператора та без інженера, здатного налаштувати комплекс на виконання місії або відновити його після обстрілу, — це просто метал на складі. Якщо темпи виробництва техніки випереджатимуть темпи підготовки людей, головним гальмом роботизації стане не дефіцит платформ, а нестача кваліфікованих кадрів: для доукомплектування існуючих підрозділів та розгортання нових потрібні тисячі операторів і інженерів.

Як має працювати механізм ваучерів

Ще восени 2024 року уряд запустив експериментальний проєкт із сертифікації приватних шкіл БПЛА та оплати послуг навчання операторів (постанова №1129). Наприкінці серпня 2025 року Кабмін ухвалив зміни до цього документа (постанова №1047), розширивши процедуру сертифікації та фінансування на наземні роботизовані та водні комплекси. Держава задекларувала ринкову модель: приватні школи проходять аудит, отримують сертифікацію Міноборони, а фінансування їхньої роботи відбувається через систему державних ваучерів — гроші мали йти «за бійцем». Згідно з описом у постанові №1129, держзамовник публікує запит цін, школи подають калькуляцію, укладається державний контракт, під нього випускаються ваучери, військовий обирає школу та навчається, а школа отримує оплату постфактум — після іспиту та сертифікації. Уже 19 листопада 2025 року Міністерство оборони звітувало про сертифікацію перших семи приватних шкіл НРК.

Де застрягла фінансова ланцюжка

Проблема в тому, що для запуску механізму — оголошення запиту цінних пропозицій та випуску ваучерів — потрібна офіційно сформована та затверджена оперативна потреба від Генерального штабу: військове керівництво має чітко визначити, скільки операторів логістичних, інженерних або бойових роботів конкретних типів необхідно підготувати. Без такого фінансового замовлення юридично неможливо запустити процес. Формулювання в постанові про те, що послуги з підготовки операторів закуповуються «за наявності відповідних бюджетних асигнувань», перетворилося на замкнене коло: кошти не виділяються, бо юридично державне замовлення на підготовку досі не сформовано. В результаті, за словами Павлова, державні експериментатори приїжджають до шкіл, приймають іспити та підписують випускникам рекомендації на присвоєння військово-облікових спеціальностей, але самі виплати за ваучерами існують лише на папері — «так само, як і в повітряному компоненті БПЛА».

Протирічливі дані

Тут є помітний розрив між офіційними заявами відомства та фактичним станом справ. В офіційному релізі від 19 листопада 2025 року Міністерство оборони заявляло, що до кінця 2025 року держава оплатить навчання в сертифікованих школах тисячам військових, що дозволить масштабувати використання НРК на полі бою. Водночас, за свідченням представників самих шкіл, до осені 2026 року — минулих дванадцять місяців після ухвалення реформи та давно минулого «кінця року» — жодна з семи шкіл не отримала жодної гривні, а урядова програма фінансування «не просто застрягла, а навіть не зрушилася з місця». Таким чином, публічне зобов'язання Міноборони щодо виплати компенсацій протягом 2025 року не збігається з тим, що повідомляють сертифіковані школи про фактичну відсутність платежів; незалежного підтвердження або спростування цієї оцінки в наданих джерелах немає, і обидві версії — заявлена готовність держави фінансувати навчання та фіксований школами нуль виплат — залишаються в протиріччі одне з одним.

Що це означає для фронту

Поки державний механізм стоїть, школи, за словами їхніх засновників, продовжують працювати в режимі, не забезпеченому обіцяним фінансуванням. Стратегічний ризик очевидний: якщо бюрократична ланцюжка не буде запущена, масове виробництво НРК впреться в кадровий стеля, і технологічну перевагу, яку Київ намагається закріпити за піхотою, обмежить не кількість платформ, а здатність держави швидко та з оплатою готувати людей, які ці платформи ведуть і лагодять. Розв'язання тупика, як випливає з описаної логіки, лежить не в школах, а в Генеральному штабі та Кабінеті міністрів — у формуванні офіційного замовлення та виділенні асигнувань, без яких ваучерна модель залишається декларацією.