Республіканська партія вщент програла проміжні вибори до Конгресу США. Проте, на переконання провідного західного філософа Славоя Жижека, зарано радіти поразці Дональда Трампа та говорити про «повернення до нормальності». У новій колонці для XAB.info він пояснює, чому постать Трампа стала для лібералів зручним фетишем, у чому небезпека ілюзії загальної єдності та чому крах старого світового порядку веде до глобальної катастрофи.

Поразка, яка не знімає напруження

«Мій обов'язок як філософа — зіпсувати екстатичне почуття полегшення, що настало після проміжних виборів у США», — починає Жижек. На перший погляд, здобуто спільну перемогу: партія Трампа зазнала гучної поразки, сам Трамп визнав її та пообіцяв співпрацювати з новим Конгресом, сформованим із представників Демократичної партії. Надзвичайного стану та скасування результатів, яких так побоювалися, вдалося уникнути. Проте, на думку автора, це лише створює ілюзію повернення до «ліберальної нормальності», не вирішуючи глибокої кризи американської політики.

Трамп як психоаналітичний фетиш

Позиція Жижека, за його словами, не змінилася з 2016 року, коли він заявив, що проголосує за Трампа: навіть якщо ця людина «абсолютно огидна», його перемога, за розрахунком філософа, мала викликати «велике пробудження» та фундаментальне потрясіння американської системи. Він надавав перевагу Трампу перед Гілларі Клінтон — відомою прихильницею війни з тісними зв'язками з великими банками — не тому, що той був кращим, а тому, що на нього можна було розраховувати як на фігуру, що викликає бурхливу реакцію громадськості. Десятилітня одержимість Трампом, за Жижеком, свідчить про те, що той піднявся до статусу фетиша у психоаналітичному сенсі: демонізація одного політика дозволяє лібералам ігнорувати власні провали й уникати теми реальної класової боротьби.

Погляд, що породжує зло, та пастка «уявної єдності»

Наводячи спостереження Гегеля про те, що «зло мешкає в самому погляді, який бачить Зло навколо себе», Жижек стверджує: ліберальний погляд, що демонізує Трампа, сам по собі є злом, оскільки ігнорує, як власні провали створили простір для його різновиду націоналістичного популізму. У цьому ключі справжнім «шоу жахів» йому здалася інаугурація Джо Байдена на початку 2021 року, яка звела перший термін Трампа до аномалії — короткої перерви в ліберально-демократичній нормальності, — позиція, що знайшла втілення у вірші Аманди Горман «The Hill We Climb». Заклики ж до об'єднання істеблішменту та прогресистів філософ називає ідеологічною фантазією: перемогти популизм можна лише через визнання реальних розколів у суспільстві.

Крах старого порядку та загроза майбутнього

Головний виклик, із яким доводиться стикнутися після зміщення Трампа з фокусу уваги, — це «нормальний» перебіг історії без системних змін, що веде до катастрофи: від технофеодализму та нових війн до екологічного колапсу. Старий світовий порядок, наголошує Жижек, зруйнований не дисидентами, а самими великими державами — зокрема США, — які відкинули міжнародні правила, коли ті перестали гарантувати їхню гегемонію. Саме тому, за його оцінкою, полегшення від проміжних виборів є оманливим: воно не скасовує ані класової боротьби, ані системних ризиків, а лише відкладає їх на тлі ілюзії відновленого порядку.