Час існування нашої планетарної системи виявився значно коротшим, аніж вважалося в наукових колах останніми роками. Нове дослідження, опубліковане на сторінках фахового вісника The Astrophysical Journal Letters, кардинально змінює усталені уявлення про фінал еволюції Сонячної системи. Довгий час у науковому середовищі домінувала гіпотеза про те, що віддалені крижані гіганти, такі як Уран і Нептун, здатні зберігати свою стабільність протягом неймовірно довгих часових відрізків, переживаючи більшість космічних об'єктів. Проте сучасні комп'ютерні симуляції змусили астрофізиків переглянути ці прогнози у бік значного скорочення життєвого циклу системи.
Новий погляд на втрату маси Сонця
Ключовим фактором перегляду термінів став характер втрати маси нашою зіркою наприкінці її життєвого циклу. Раніше наукові моделі спиралися на припущення, що Сонце гаснутиме плавно, рівномірно і поступово скидатиме свою оболонку. Однак детальне моделювання показало, що на завершальному етапі своєї еволюції зірка почне вивергати речовину хаотичними, потужними та руйнівними поштовхами. Подібні імпульси генеруватимуть потужні гравітаційні поштовхи, здатні миттєво дестабілізувати орбіти Юпітера, Сатурна та решти планет-гігантів.
Ймовірність хаосу та повернення до ідей Ньютона
Результати масштабного комп'ютерного тестування вразили дослідників: у 40 відсотках симуляцій хаос та процес розкидання планет запускалися ще на стадії червоного гіганта, задовго до того, як Сонце остаточно перетвориться на білого карлика. Через це загальний розрахунковий термін стабільності системи після повного згасання зірки скоротився з фантастичного квинтильйона до відносно скромного одного мільярда років. Примітно, що ці наукові висновки дивним чином повертають сучасну астрономію до роздумів Ісаака Ньютона, який ще кілька століть тому припускав неминучий розпад гравітаційного зв'язку між Сонцем і планетами.
Наслідки для людства та висновки
Автори наукової праці наголошують, що причиною прийдешнього космічного розпаду стане не зовнішнє втручання у вигляді випадкового зіткнення з блукаючою зіркою і не абстрактне накопичення математичного хаосу, а саме агонізуюче Сонце. Саме воно своїми останніми потужними імпульсами буквально розбризкає створену ним колись впорядковану планетарну сім'ю. Для людства ці масштабні астрофізичні процеси не матимуть практичного значення: задовго до настання фази білого карлика наша зірка розшириться, перетворившись на червоний гігант, зробить Землю абсолютно непридатною для життя і, з високою ймовірністю, повністю її поглине.
