У 2026 році, через понад тридцять років після розпаду Радянського Союзу, Україна та Росія демонструють діаметрально протилежні оцінки ключової фігури XX століття — Йосипа Сталіна. Згідно з останнім масштабним опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), ставлення українців до радянського диктатора досягло рекордно низького рівня за весь час незалежності країни. Лише 7% респондентів вважають Сталіна «великим лідером», тоді як 57% ставляться до нього негативно. Це свідчить про глибоку трансформацію громадської свідомості та успішність процесів декомунізації, запущених у країні у 2014–2015 роках.

Результати опитування: від 39% до 7%

Динаміка оцінок Сталіна в Україні за останні десятиліття виглядає як спадна крива. У 1991 році, одразу після здобуття незалежності, 27% українців погоджувалися з тезою про його велич. Пік підтримки припав на 2002 рік — тоді 39% громадян вважали Сталіна великим лідером. Однак з кожним роком ця цифра невпинно падала. До 2026 року вона впала до мінімуму — 7%. При цьому 62% опитаних або повністю, або скоріше не погоджуються з твердженням про велич Сталіна. Ще 31% затруднилися з відповіддю або не мають чіткої позиції.

Суперечливі дані

Цікаво, що соціологи КМІС зазначають: мова йде не стільки про зростання числа прихильників Сталіна, скільки про зниження категоричності його заперечення. Збільшилася частка невизначених або амбівалентних оцінок. Це може свідчити про поколінний зсув: молоде покоління, яке не пам'ятає СРСР, сприймає фігуру Сталіна більш абстрактно, ніж старше, яке або особисто стикалося з його режимом, або формувало думку в умовах радянської пропаганди. Тим часом у Росії, згідно з даними «Левада-центру» за 2026 рік, 56% громадян вважають Сталіна великим лідером. Розрив між країнами став особливо помітним після 2016 року — саме тоді розпочався стрімкий ріст негативу в Україні та консервація позитивного образу в РФ.

Особисте сприйняття та громадська довіра

Соціологи також досліджували особисте сприйняття Сталіна українцями. Позитивно оцінюють його лише 3% респондентів, майже третина (27%) реагують байдуже. Негативне ставлення висловили 57%, а 10% затруднилися з відповіддю. Такий результат підтверджує, що для більшості українців Сталін — символ репресій, терору та тоталітаризму, а не «будівельник індустрії» чи «переможець у війні». Паралельно з цим КМІС з'ясував, кому з публічних осіб найбільше довіряють українці у 2026 році. Найвищий рівень довіри мають ексголовнокомандувач Валерій Залужний (66%) та колишній міністр оборони Михайло Федоров (63%). Президенту Володимиру Зеленському довіряють 56% громадян — показник, який залишається стабільним, але нижчим, ніж у військових лідерів, що відображає пріоритет безпеки в громадській свідомості.

Очікування закінчення війни та політичний контекст

Важливо зазначити, що ці дані отримані в контексті триваючої війни. За результатами іншого опитування КМІС, лише кожен п'ятий українець допускає завершення бойових дій до кінця 2026 року. Більшість очікує закінчення війни не раніше другої половини 2027 року. Це створює особливу атмосферу в суспільстві: люди схильні шукати опору в фігурах, пов'язаних із захистом країни, а не в історичних персонажах, що асоціюються з внутрішнім терором. Таким чином, низька оцінка Сталіна — це не просто історичний факт, а відображення поточного політичного та соціального клімату, де цінність життя та свободи ставиться вище «величі» будь-якою ціною.

Висновок: декомунізація як успіх

Автори дослідження вважають, що в Росії Сталін фактично перетворився на національного героя — символ могутності, порядку та перемоги, незважаючи на ціну, яку заплатив народ. В Україні ж ставлення до диктатора є індикатором успіху процесів декомунізації. Суспільство не просто відкидає його — воно переосмислює історію, відділяючи міфи від реальності. Це складний, але необхідний етап формування національної ідентичності, заснованої на правах людини, демократії та пам'яті про жертв тоталітаризму. У 2026 році Україна робить ще один крок вперед — відкидаючи тіні минулого, щоб будувати майбутнє.