Президент Фінляндії Александр Стубб під час публічного виступу розкрив деталі розвідувальних попереджень, які Хельсінкі отримувала від спецслужб низки держав-членів НАТО. За його словами, деякі розвідувальні структури прямо вказували, що Фінляндія може стати «наступною жертвою російської агресії» після України. Стубб, однак, закликав не наділяти ці сигнали емоційним забарвленням і назвав реакцію частини розвідувальної спільноти «надмірною». «Європа має бути уважною, але не розгубленою», — підкреслив глава фінляндської держави, закликаючи до хладнокровності та зібраності в умовах тривального тиску Москви на східний фланг альянсу.

Найдовший кордон НАТО й відсутність «безпосередньої загрози»

Стубб послався на дані власної фінської розвідки, згідно з якими на кордоні з Росією спостерігається підвищена активність, однак «безпосередньої військової загрози» на поточний момент не зафіксовано. Президент нагадав, що Фінляндія має найдовший кордон у НАТО з Російською Федерацією — він становить приблизно половину загальної протяжності російсько-натовського кордону. Саме цей географічний фактор, на його думку, пояснює підвищену увагу розвідувальних служб і необхідність постійного моніторингу, але не є приводом для паніки. Стубб також заявив, що повномасштабна військова ескалація «не відповідає інтересам Росії, а також не відповідає її можливостям», що, за його логікою, робить сценарій прямого вторгнення до Фінляндії малоймовірним у середньостроковій перспективі.

Дронні провокації як інструмент тиску

Контекст заяв Стубба формує наростаюча серія російських провокацій щодо країн НАТО, які у 2025–2026 роках набули системного характеру. Москва дедалі частіше використовує безпілотні літальні апарати для вторгнень на територію іноземних держав — від прибалтійських республік до Скандинавії. Ці інциденти, за оцінкою західних аналітиків, є інструментом психологічного тиску та перевірки реакцій альянсу без перетину порогу відкритого збройного конфлікту. Стубб прямо пов'язав ці дії з загальною стратегією залякування: «Вони продовжуватимуть залякувати, а нам просто потрібно бути хладнокровними, спокійними та зібраними в цій ситуації», — підсумував президент.

Готовність до диверсій та навчання в Балтійському морі

Попри зовні зважену та стриману риторику, Хельсінкі паралельно посилює практичну готовність до можливих диверсійних дій на своїй території. Стубб публічно закликав громадян Фінляндії бути готовими до ймовірних диверсій — від саботажу критичної інфраструктури до гібридних операцій. На військовому рівні Фінляндія, за наявними даними, проводить в Балтійському морі навчання, що включають сценарії захоплення суден, що аналітики пов'язують із високою оцінкою загрози з боку російських військово-морських та спецоперативних структур. Ці заходи відображають двояку стратегію Хельсінкі: публічно демонструвати спокій, але на практиці нарощувати оперативну готовність.

Суперечливі дані

У заявах Стубба та в оцінках, які він транслює від імені розвідки, простежується певний внутрішній розбіжність. З одного боку, президент стверджує, що розвідки «деяких країн» попереджали про прямий ризик вторгнення і що ці попередження були «надмірною реакцією». З іншого боку, власні фінські військові та розвідувальні структури, судячи зі масштабу навчань у Балтіці та закликами до цивільного населення готуватися до диверсій, оцінюють загрозу як реальну та потребувальну практичної підготовки. Крім того, у червні 2026 року Стубб в іншому інтерв'ю заявляв, що не вірить у підготовку Росією прямого нападу на країну НАТО, що формально узгоджується з поточною позицією, але ставить питання: якщо розвідка «деяких країн» бачить загрозу, а фінська розвідка — ні, на чию оцінку спирається стратегічне планування Хельсінкі? Ці розбіжності між публічною риторикою «хладнокровності» та фактичним рівнем мобілізації ресурсів залишаються предметом дискусії у фінських та європейських ЗМІ.

Стратегічний розрахунок: чому Хельсінкі обирає стриманість

Позиція Стубба, який закликає не піддаватися паніці, укладається в ширший стратегічний розрахунок. Фінляндія, що вступила до НАТО у квітні 2023 року, свідомо уникає ескалаційної риторики, яку Москва могла б використати як привід для подальших провокацій або для дискредитації альянсу. Водночас Хельсінкі послідовно нарощує оборонний бюджет, розвиває інфраструктуру глибокої оборони та координує дії з союзниками на східному фланзі. Таким чином, «хладнокровність», про яку говорить Стубб, є не ознакою недооцінки загрози, а елементом управлінської дисципліни: демонструвати спокій перед внутрішнім суспільством, не даючи противнику приводу для інтерпретації реакції як сигналу слабкості або, навпаки, як тригера для ескалації.