Олексій Суханов, який пройшов шлях від одного з найвідоміших телеведучих України до актора та автора власного медіапростору, у свіжому інтерв’ю для Wave RBC.UA відверто розповів про те, як війна та особисті трансформації переписали його погляди на світ. У розмові він визнав, що для нього Росія «викреслена назавжди», а найбільшим болем і особистим ударом стало закриття «Говорить Україна» — головного проєкту його життя, навколо якого будувалася його професійна ідентичність протягом багатьох років.

Роль писаря у «Пригодах козака Вигівського»: глоток повітря та іронія над історією

31 серпня 2026 року відбудеться прем’єра пригодницького серіалу «Пригоди козака Вигівського», у якому Суханов виконав роль писаря. За його власним визначенням, це не історична драма, а «пригодницький серіал з елементами гумору», який дозволяє «трохи іронічно поглянути на те, що було в нашій історії до цього, з чим ми прийшли в сучасність, чи відпрацювали ми певні помилки — не лише на рівні політичної системи, а взагалі нашого побуту та стосунків між людьми». Суханов підкреслює, що робота з режисером Семьоном Горобим і оточенням «справжніх зірок» стала для нього «глотком повітря, додатковим досвідом і можливістю відволіктися та спробувати себе в чомусь більш цікавому».

Українська мова як принципова позиція та самокритика як спосіб виживання

У інтерв’ю Суханов детально розповів про те, як з нуля опанував українську мову, зробивши її не просто робочим інструментом, а принциповою особистою позицією. Він відзначив глибину української мови та складність сприйняття сучасного суспільного хейту, який, за його словами, став однією з характерних рис публічного простору. Говорячи про самокритику, він визнав, що «до себе завжди надзвичайно багато запитань» і що «себе не можна їсти». Суханов пов’язав звичку до самокритики з радянським дитинством, коли дітей «рівняли під стандарти, а потім порівнювали», і навів приклад з «Ералашем», де, на його думку, несвідомо практикувалися форми, які сьогодні називають «газлайтингом та аб’юзом».

«Говорить Україна»: удар, який не відпускає

Найемоційнішою частиною інтерв’ю стало обговорення закриття шоу «Говорить Україна». Суханов прямо назвав цю подію «ударом» і «найбільшим болем» у своїй професійному та особистому житті. Проєкт, який він вів і розвивав, став для нього не просто роботою, а простором, де формувалася його публічна ідентичність. Закриття шоу він сприймає як символ ширшого процесу, в якому особисті проєкти та голоси поступаються місцем системним рішенням. Водночас він не приховує, що саме через цей досвід переосмислив ставлення до світу: «Я бачу те, що відбувається у світі, і зараз я не можу сказати, що легко довіряю людям».

Розчарування в людях і вибір на користь тварин

Одним із найнеочікуваніших і цитуваних висловлювань у інтерв’ю стала відповідь на риторичне запитання «Кого ви порятуєте: людину чи тварину?». Суханов без вагань обрав тварину, пояснивши це тим, що «за відсутності аналітичних здібностей, які природа дала людям, вони чесні, вони щиріші й чистіші в будь-якому сенсі за нас». За його словами, аналітичні функції, подаровані людині, «ми використовуємо інакше, і це стає величезною проблемою для нас самих і для тих тварин, які змушені жити в людському світі». Це висловлювання стало, по суті, концентрованим вираженням його загального розчарування в людському світі, сформованого воєнним досвідом і спостереженням за суспільними процесами.

Контекст: від телебачення до акторства та особистих трансформацій

Траєкторія Суханова — від ведучого федеральних форматів до актора, автора та публічного інтелектуала — відображає ширший процес перебудови українського медіапростору після 2022 року. Його шлях, що включає опанування української мови «з нуля», зміну жанрів і публічне переосмислення цінностей, робить його фігуру одним із помітних маркерів того, як війна та національний контекст трансформують не лише професійні, а й екзистенційні координати публічних фігур. Прем’єра «Вигівського» 31 серпня стане для нього не просто новою роботою, а, за його власними словами, можливістю «самому переконатися, подивитися та проаналізувати» — без чужих оцінок, що для людини, яка називає себе «надзвичайно самокритичною», є, мабуть, найскладнішим і найважливішим етапом.