Постійна напруга, безсоння, прискорене серцебиття та страх перед звичайними побутовими ситуаціями можуть бути не просто наслідками стресу, а ознаками тривожного розладу. Під час війни розпізнати цей стан буває особливо складно: небезпека, невизначеність і повітряні тривоги стали частиною повсякденності, і природна реакція організму на загрозу легко зливається з патологічним станом. Про те, як відрізнити нормальну стресову реакцію від стану, що потребує допомоги фахівця, розповіла психіатриня, психотерапевтка, кандидатка медичних наук і підполковниця медичної служби ЗСУ Інна Черненко.
Де межа між стресом і розладом
Під час війни відчувати страх, занепокоєння чи напругу цілком природно. Обстріли, повітряні тривоги, невизначеність і побутові труднощі створюють постійне емоційне навантаження. Однак іноді тривога стає настільки інтенсивною, що починає заважати людині жити звичним життям. За словами Черненко, головна відмінність між звичайним стресом і тривожним розладом полягає в інтенсивності, тривалості та ступені впливу на повсякденне життя. Якщо занепокоєння поступово згасає після завершення стресової ситуації, це може бути природною реакцією організму. При тривожному розладі відчуття небезпеки зберігається навіть тоді, коли безпосередньої загрози немає.
Симптоми, які легко пропустити
Серед можливих проявів тривожного розладу — постійне очікування поганих подій, неможливість розслабитися, порушення сну, надмірні переживання через повсякденні справи та уникнення ситуацій, що викликають страх. Важливим сигналом є те, наскільки ці симптоми обмежують буденне життя: заважають працювати, спілкуватися, відпочивати чи виконувати звичні справи. Тривожний стан не завжди супроводжується очевидними психологічними проявами. Іноді першими на нього реагують саме фізичні системи організму: прискорене серцебиття, біль або дискомфорт у грудній клітці, запаморочення, напруження м'язів, нудота та інші порушення роботи шлунково-кишкового тракту. Тому люди нерідко спершу звертаються до кардіолога, гастроентеролога чи інших вузьких фахівців, не підозрюючи, що частина симптомів може бути пов'язана з психічним здоров'ям. «Тривога і депресія часто маскуються під різні соматичні захворювання», — зазначає Черненко.
Коли не можна списувати все на стресс
Водночас фахівчиня наголошує: важливо не пояснювати будь-які фізичні симптоми виключно стресом. Прискорене серцебиття, біль у грудях чи запаморочення можуть мати й інші причини, тому за необхідності слід пройти обстеження та виключити соматичні захворювання. Це принциповий момент: звернення до психіатра не скасовує необхідності повноцінної медичної діагностики, а доповнює її.
Лікування: від когнітивно-поведінкової терапії до медикаментів
Звернення до психіатра не означає, що людині обов'язково призначать медикаменти. Тактика лікування залежить від вираженості симптомів, діагнозу, тривалості стану та того, наскільки він впливає на якість життя. Одним із ключових методів допомоги при тривожних розладах є когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Вона допомагає людині розпізнавати тривожні думки, змінювати неефективні моделі поведінки та вчитися поступово реагувати на стресові ситуації інакше. «На ранніх етапах цілком можна впоратися без медикаментів», — сказала психіатриня. Якщо ж тривога стає інтенсивною, суттєво погіршує самопочуття і заважає повсякденному функціонуванню, лікар може рекомендувати медикаментозне лікування. Антидепресанти застосовують не лише для лікування депресії, а й за певних тривожних розладів, при цьому їх призначення має ґрунтуватися на комплексній оцінці стану пацієнта, а не лише на наявності окремих симптомів.
Міфи про антидепресанти та реальні побічні ефекти
Дехто побоюється, що препарати змінять характер, позбавлять здатності відчувати емоції або зроблять людину залежною від ліків. Проте, за словами Черненко, такі уявлення не відповідають дії антидепресантів: «Антидепресанти залежності не викликають. Зміни особистості та відчуття „овоча“ — це теж міф». Водночас, як і будь-які лікарські засоби, антидепресанти можуть мати побічні ефекти. На початку терапії іноді виникають сонливість, нудота, сухість у роті, тремор або тимчасове посилення тривожності. Окремі препарати можуть також впливати на сексуальну потребу та функцію. Про небажані реакції важливо повідомляти лікаря, навіть якщо певні симптоми здаються незначними або про них незручно говорити. За потреби фахівець може змінити дозування, підібрати інший препарат або скоригувати схему лікування.
