Колишній виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов у колонці для РБК-Україна розповів про рішення, ухвалені українським керівництвом у перші дні російської агресії на півострові у 2014 році. За його словами, під час окупації Криму українські військові отримали прямий наказ зайняти оборону та відкривати вогонь у разі штурму їхніх позицій російськими військами. Турчинов наголосив, що це рішення було зафіксоване протоколом засідання Ради національної безпеки і оборони, а не стало імпровізацією на місцях.

Рішення РНБО від 28 лютого: наказ на оборону

Турчинов повідомив, що 28 лютого 2014 року він провів перше засідання РНБО після формування нового уряду. За даними військового керівництва та розвідки, головна загроза для України тоді походила не лише з Криму, але й з півночі та сходу, де Росія розгортала угруповання для можливого вторгнення на материкову територію. «В цих умовах я прийняв єдине можливе рішення – військовим частинам у Криму зайняти оборону і використати зброю для захисту своїх позицій у разі штурмових дій та провокацій росіян. Цей наказ зафіксований протоколом засідання РНБО», — написав він. За його поясненням, підрозділи на півострові мали стримувати противника та виграти час для відновлення боєздатності армії, проведення мобілізації й підготовки до оборони країни, тому основні сили ЗСУ були терміново перекинуті на північ та схід.

Бойова готовність «Повна» та повторний наказ від 18 березня

1 березня 2014 року Турчинов видав указ про приведення Збройних сил України в бойову готовність «Повна», що, зокрема, передбачало видачу зброї та боєприпасів, а також зайняття оборонних рубежів. Він додав, що 18 березня повторно віддав наказ про застосування зброї після загибелі українського військовослужбовця під час штурму 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі. За його словами, на його вимогу цей наказ був оприлюднений.

Стан армії на початку 2014 року

Турчинов зазначив, що на початку російської агресії українська армія перебувала в критичному стані після багаторічного скорочення фінансування, розформування військових підрозділів і розпродажу озброєння та техніки. За наведеними ним даними, у лютому 2014 року з 36 зенітно-ракетних комплексів, що залишалися в Україні, бойові завдання могли виконувати лише 10, а частка витрат на оборону у ВВП знизилася з 1,08% у 2011 році до 0,88% у 2013-му. Боєготовими на початку 2014 року вважалися лише близько 20% військових частин, решта оцінювалися як частково готові або повністю не готові до виконання бойових завдань. Ситуацію ускладнювало значне переважання російських військ на півострові, перехід частини українських військовослужбовців на бік Росії та оточення підрозділів, що залишилися вірними присязі, найчастіше без належного зв'язку та постачання.

Опір і висновки

Турчинов спростував твердження про те, що захистити Крим не вдалося через відсутність чітких наказів з боку української влади, вказавши, що головною проблемою була нестача боєздатних сил. Як приклади опору він навів морських піхотинців у Феодосії та екіпажі кораблів «Костянтин Ольшанський», «генічеськ» і «Черкаси», які відмовилися добровільно скласти зброю. За його оцінкою, українські військові, які залишилися вірними присязі в Криму, виграли час для мобілізації, відновлення армії та підготовки оборони материкової України, а досвід 2014 року показав, наскільки важливі боєздатна армія, належне забезпечення військ і збереження оборонного потенціалу країни.

Контекст: хронологія окупації 2014 року

Окупація Криму Росією почалася у лютому 2014 року: у ніч на 27 лютого російські військові без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради та Ради міністрів АРК у Сімферополі, після чого встановили контроль над стратегічними об'єктами півострова та заблокували українські військові частини. 16 березня під контролем російських військових був проведений так званий «референдум» щодо статусу півострова, який Україна і більшість міжнародного співтовариства не визнали; 18 березня Росія підписала договір про включення Криму до свого складу, що Україна та більшість держав світу розцінили як незаконну анексію. 25 березня російські військові захопили тральщик «Черкаси» — останній корабель ВМС України в Криму, який продовжував опір, і цього дня півострів та Севастополь були повністю окуповані. 27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, що підтвердила територіальну цілісність України.