24 серпня 2026 року Україна відзначає 35-річчя Незалежності — дату, яку в редакції РБК-Україна журналіст Мілан Леліч називає «п'ятирічкою» після попереднього великого ювілею у 2021 році. Якщо п'ять років тому країна перебувала в відносно спокійному міжсезон'ї — весняне накопичення російських військ біля кордону вже розсіялося, осіннє ще не почалося, а внутрішньополітичне життя кипіло навколо «формули Штайнмайера» та падаючого рейтингу президента, — то сьогодні картина принципово інша. До нового круглого ювілею Україна підходить у стані, який автор колонки характеризує як «турбулентність, надмірна навіть за нашими мірками». І, за його словами, до цього стану привели не зовнішні обставини, а дії самої влади: чергове перезавантаження уряду, яке обіцяло пройти «просто і безпроблемно, як минулого року», в підсумку вилилося в масові протести.
Від перезавантаження до протестів: як влада створила власний напівкризис
За даними колонки, перестановки в кабміні стали тригером широкого суспільного невдоволення, яке, в свою чергу, підживлюється подальшими подіями. Екс-міністр оборони Михайло Фєдоров публічно закликав до дострокових виборів, однак, як зазначає Леліч, не знайшов великої підтримки ні в суспільстві, ні в політикумі. Водночас суспільне невдоволення «нікуди не ділося» і продовжує набирати масу. Журналіст наголошує: якщо політичний напівкризис — це штучна проблема, створена власними руками, то продовження війни залишається об'єктивним фактором, з яким доводиться рахуватися незалежно від внутрішньополітичних перипетій.
Розслідування НАБУ: замісглави ОП в епіцентрі скандалу
Чергове гучне розслідування Національного антикорупційного бюро, в епіцентрі якого опинилася заступниця глави Офісу президента Ірина Мудра, напряму не зачепила Володимира Зеленського, але, за оцінкою автора, «дала масу їжі всім його критикам». При цьому Леліч застерігає: «можливо, поки що не зачепило — хто знає, що ще заготували НАБУ та САП або що розкажуть на допитах високопоставлені арештовані». Президент, у свою чергу, заявив у спілкуванні з журналістами: «У керівників антикорупційних органів до мене нуль питань. Вони чудово розуміють, що я нічим таким не займаюся. І для мене це важливо». В контексті статті цей тезис розцінюється як спроба дистанціюватися від скандалу, не заперечуючи при цьому сам факт розслідування в найближчому оточенні.
Суперечливі дані
У заявах сторін і в фактичному контексті простежується певна невідповідність. З одного боку, президент публічно стверджує, що в антикорупційних органів до нього «нуль питань» і що він «нічим таким не займається». З іншого — розслідування НАБУ стосується заступниці глави його власного Офісу, що об'єктивно створює репутаційний зв'язок із президентською вертикаллю. Критики Зеленського використовують цей факт як доказ системної проблеми, тоді як сама влада позиціонує справу як «точковий» скандал, що не торкається глави держави. Додаткове напруження створює й оцінка ролі антикорупційних органів: у колонці зазначається, що «злісно критикувані» НАБУ та САП (вспомніть хоча б спецназ у «дорогі тактичні шкарпетки») саме й забезпечують політичній системі необхідний плюралізм і стримувачі, оскільки політичного плюралізму в широкому сенсі, на думку автора, в країні немає. Таким чином, одна й та сама інституція водночас є й об'єктом публічної критики, і, за логікою тексту, єдиним діючим противагою монополії влади.
Зменшувані лави запасних і проблема кадрів
Окремий блок колонки присвячено кадровому кризісу всередині владної команди. Леліч констатує, що «лавка запасних стає дедалі коротшою, топ-менеджери йдуть один за одним, закривати прогалини наявними виконавцями дедалі складніше». Як яскравий приклад наводяться «подорожі по посадах» Дениса Шмигаля та Рустема Умерова. При цьому, за текстом, брати виконавців «збоку» у Зеленського «дуже не люблять»: про політичних опонентів мови немає, а непартійних технократів — «раз-два і обчислив», причому в біографіях деяких із них, за словами автора, може виявитися, що в минулому вони були «не такі вже й віддалені від влади». Механізми зворотного зв'язку між владою і народом, за оцінкою колонки, працюють «якось, зі скрипом» і лише в виняткових випадках — як при минулорічному законі щодо НАБУ/САП або недавній зміні головнокомандувача.
Фронт: повільний рух і знос прифронтових міст
На військовій лінії, за даними, наведеними в колонці, ситуація описується як «відносно стабільна»: на російські міні-наступальні дії Україна відповідає своїми міні-контрнаступами. Водночас загальний вектор залишається негативним — російська армія, хоч і «повільніше за вужа», як раніше зазначав в інтерв'ю РБК-Україна посол Британії Ніл Кромптон, все ж рухається вперед. Міста на Донбасі та в усій прифронтовій смузі, за текстом, «виглядають дедалі менш придатними для життя». Автор наголошує, що цей фактор об'єктивний і не піддається «закручуванню» тактичними прийомами переключення уваги, які, за його словами, «часто працюють непогано, особливо в такому насиченому житті, як українське. Часто — але не завжди».
Завершуючи колонку, Леліч звертається до владної команди з порадою, яка, за його формулюванням, є «власним старим»: напередодні чергового вирішального етапу в протистоянні з Росією «трохи притормозити», не доводячи ситуацію до кипіння. При цьому автор не приховує цинічної, але, на його думку, закономірної думки: «ще не було такої владної команди, яка б не вважала себе розумнішою й кмітливішою за всіх своїх попередників».
