Україна перебудовує систему публічних інвестицій на $588 млрд: що змінить закупівельна реформа

Україна прямо під час війни перебудовує архітектуру управління публічними інвестиціями та державними закупівлями. Потреби у відновленні на найближче десятиліття оцінюються у 588 млрд доларів — майже втричі більше номінального ВВП країни у 2025 році. За таким масштабом процес стане одним із найбільших інфраструктурних проєктів у Європі за багато десятиліть. У таких умовах кожне системне рішення, прийняте на етапі підготовки, визначає майбутню вартість та управлябельність проєкту задовго до того, як на будівельний майданчик вийде перший екскаватор.

Глобальний контекст: уроки конференції FIDIC у Нью-Делі

Президент Міждержавної гільдії інженерів-консультантів Олександр Непом'ящий у колонці для РБК-Україна, підготовленій на тлі дискусій конференції FIDIC у Нью-Делі, фіксує ключовий висновок: результат інфраструктурного проєкту в значній мірі визначається рішеннями, прийнятими задовго до початку будівництва. У Делі обговорювали фінансування, закупівлі, контракти, цифровізацію, штучний інтелект і дефіцит фахівців, але за різними темами вгадувалася єдина логіка — попередня підготовка знижує ризики, закупівельна модель розподіляє їх, а контракт встановлює правила управління на етапі реалізації. Для України цей дискурс перестав бути абстрактним: значна частина підходів, обговорених у Делі, вже входить до національної системи через реформу публічних інвестицій, нове закупівельне законодавство та практику міжнародних фінансових організацій.

Що вже зроблено: проєктний портфель та оцінка OECD

За останні два роки система управління публічними інвестиціями в Україні суттєво змінилася. До Єдиного проєктного портфеля, сформованого за новими правилами, увійшли 195 проєктів і програм кошторисною вартістю 12,6 трлн гривень. На їх реалізацію в бюджеті-2026 передбачено 111,5 млрд гривень. Свіжий огляд інфраструктурної політики України від Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) оцінює створену архітектуру позитивно, однак називає наступним етапом перетворення готовності проєктів та закупівельної стратегії на постійну практику реалізації. По суті, архітектура вже складена — її перевірка починається на рівні кожного окремого проєкту.

«Спершу підготуй, потім закуповуй»: слабка ланка системи

Один із центральних тезисів, привезених із Нью-Делі, звучить елементарно: Prepare before you procure. До оголошення тендеру замовник уже має розуміти, що саме він будує, яку модель реалізації обирає і за якими критеріями буде обирати виконавця. Саме тут OECD вказує на слабку ланку української системи: закупівельна стратегія фактично постає слабким мостом між підготовкою проєкту та тендером. Якщо модель реалізації, структура контрактів і розподіл зовнішніх ризиків не визначені до виходу на ринок, наслідки будуть матеріальними. Для великих проєктів OECD рекомендує зробити закупівельну стратегію окремою обов'язковою стадією до тендеру. Послідовність проста: підготовка — закупівля — контракт — реалізація, де якість кожної наступної стадії залежить від рішень, прийнятих на попередній.

Ціна проти якості: розрив між практикою та світовими стандартами

Українська практика дає красномовну цифру: у 2016–2025 роках у країні провели понад 2 млн конкурентних закупівельних процедур, і лише трохи більше 0,5% з них використовували критерії оцінки, відмінні від ціни. Ціна зрозуміла і легко порівнюється — за роки роботи система природно звикла саме до такого критерію. Міжнародна практика рухається в іншому напрямку. Проєкт рекомендацій Blue Dot Network щодо інфраструктурних закупівель, представлений у Нью-Делі, пропонує для проєктів, де якість має суттєве значення, відводити якісним критеріям не менше 60% оцінки, залишаючи ціні не більше 40%. Документ спирається на порівняльний аналіз 21 юрисдикції і фіксує стійку тенденцію: чим складніший проєкт, тим вища вага нефінансових критеріїв.

Суперечливі дані

У джерелах присутній помітний розрив між заявленим масштабом реформи та поточними бюджетними реаліями. З одного боку, проєктний портфель охоплює 12,6 трлн гривень і 195 проєктів, а OECD позитивно оцінює архітектуру. З іншого — на реалізацію в бюджеті-2026 закладено лише 111,5 млрд гривень, що становить близько 0,9% від загальної кошторисної вартості портфеля. При цьому потреби у відновленні оцінюються у 588 млрд доларів, а фактичне бюджетне фінансування на найближчий рік покриває лише невелику частину навіть від портфеля. Крім того, при формально «суттєво змінених» системі OECD одночасно вказує на те, що закупівельна стратегія залишається слабкою ланкою, а частка закупівель із критеріями, відмінними від ціни, не перевищує 0,5%. Це створює суперечність між наративом щодо проведеної реформи та фактичним рівнем впровадження нових підходів у повсякденну практику замовників.

Що далі: від архітектури до практики

Ключовий висновок для українських замовників на місцях зводиться до одного: тендер у складному інфраструктурному проєкті не є початком реалізації. На момент його оголошення вже має бути прийнята значна частина рішень, що визначають майбутню вартість та управлябельність проєкту. Перехід від формальної наявності проєктного портфеля до реальної готовності кожного проєкту, від цінового домінування в закупівлях до збалансованої оцінки якості та ціни, від розрізнених рішень до системної закупівельної стратегії — саме цей перехід визначить, зможе чи ні Україна реалізувати інфраструктурний виклик на 588 млрд доларів без багаторазової перевитрати та втрати строків.