Україна та Польща протягом останніх років переживають цикли загострень і зближень у двосторонніх відносинах, проте обидві держави об'єднує фундаментальний спільний інтерес — протидія російській загрозі. Журналіст РБК-Україна Роман Кот під час робочої поїздки до Варшави провів серію інтерв'ю з польськими політиками, дипломатами та експертами, щоб розібратися: що саме сприяє зближенню Києва та Варшави, а що продовжує отруювати атмосферу між двома сусідніми країнами, і наскільки непереборними є накопичені історичні суперечності.

«Тиснути на агресора, а не на жертву»

Квінтесенція польської політики щодо України добре проглядається у двох ключових заявах, що пролунали у 2026 році. 12 жовтня глава МЗС Польщі Радослав Сікорський, коментуючи зусилля президента США Дональда Трампа щодо припинення війни, заявив: «Ми цінуємо участь президента Трампа у спробах припинити війну між Росією та Україною. Але в Польщі ми вважаємо, що це принесе плоди, якщо тиснути на агресора, а не на жертву». Ця заява пролунала на тлі загострення антиукраїнської риторики у Вашингтоні та стала чітким сигналом про те, що Варшава не має наміру жертвувати принципами заради дипломатичного прагматизму.

Ще раніше, 30 червня, міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш висловив позицію, яку в Києві сприйняли як пряме втручання у внутрішні справи: «У ЄС неможливо ставити на п'єдестал тих, хто руйнує європейську співпрацю. З Бандерою Україна не увійде до Європейського Союзу». За його словами, у Києва будуть «суттєві проблеми» з європейською інтеграцією, якщо діячі ОУН і УПА залишаться національними символами. Таким чином, Польща демонструє подвійну позицію: з одного боку — прагматичне розуміння загальної військової загрози, з іншого — принципові світоглядні розбіжності, що сягають корінням у історію XX століття.

Мільйони людей та спільний економічний інтерес

Незважаючи на ідеологічні тертя, Київ і Варшаву пов'язує занадто багато, щоб відносини зводилися до політичних заяв. Економічна співпраця, культурна близькість і, головне, мільйони українців, які знайшли прихисток у Польщі ще до 2022 року і особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії, формують потужний «соціальний цемент» між двома країнами. Сьогодні саме комплекс спільних інтересів — від торгівлі та логістики до спільного стримування російської агресії — визначає реальний порядок денний двосторонніх відносин. Кремль, за оцінками польських експертів, давно не обмежується війною проти України і розглядає Польщу як самостійну мішень для гібридного тиску.

Дрони, шпигуни та тестування НАТО

Факти свідчать, що Польща стала однією з головних цілей російських операцій на західному напрямку. Перший відкритий заліт російських безпілотників на територію країни відбувся у вересні 2025 року, і відтоді подібні інциденти трапляються регулярно. За вісім місяців 2026 року польські правоохоронні органи порушили щонайменше 40 кримінальних проваджень за статтею 130 Кримінального кодексу Польщі — шпигунство та діяльність на користь іноземної розвідки. У вищому керівництві країни домінує думка, що Росія цілеспрямовано тестує реакцію Польщі та інших країн-членів НАТО.

«Росія сьогодні не почне повномасштабний напад на Польщу. У неї немає сил атакувати таким чином сьогодні. Проте такі типи атак також є спробою перевірити відповідь НАТО», — заявив РБК-Україна співрозмовник у вищому керівництві Польщі, наближений до президента Кароля Навроцького. За його словами, йдеться не лише про готовність союзників підняти винищувачі чи збити черговий дрон, а й про глибший аналіз реакції всієї державної системи: ворог шукає прогалини в законодавстві, вивчає алгоритми дій польських спецслужб і намагається нащупати внутрішні страхи суспільства. Головна мета таких операцій — спровокувати політичний розкол всередині країни, паралізувати ухвалення рішень і зрештою змусити Варшаву та західних партнерів згорнути підтримку України.

Стаття 5 та підготовка до найгіршого сценарію

Питання про те, як саме реагувати на російські атаки «тут і зараз», залишається відкритим і потребує узгодження в межах НАТО. Показовими є слова Сікорського, якого запитали, чи впевнена Варшава у статті 5 Північноатлантичного договору і скільки прольотів російських дронів чи ракет над польською територією необхідно, щоб НАТО визнало це безпосередньою агресією. «На обидва запитання відповідь, власне, однакова: як ви знаєте, стаття 5 не настільки однозначна, як декому здається. І це не випадково, адже вона свідомо залишена недомовленою — саме таке формулування було межею, на яку в 1950-х роках міг погодитися Конгрес США», — зазначив глава польського МЗС.

З огляду на всю сукупність факторів, Польща, на відміну від багатьох інших європейських країн, веде реальну підготовку до можливої війни з Росією. Варшава активно закупає сучасне озброєння і виділяє на оборонні потреби майже 5% ВВП — показник, який залишається одним із найвищих у Європі. Таким чином, навіть за умов ідеологічних тертя та історичних образ українсько-польський альянс утримується на плаву спільним викликом: необхідністю спільно стримувати російську агресію, яка, за оцінками обох столиць, носить системний і довгостроковий характер.