Україна, за оцінкою практиків, сьогодні є світовим лідером бойового застосування наземних роботизованих комплексів (НРК). Жодна інша армія не використовує наземні дрони в реальній війні з такою інтенсивністю та для такого широкого спектру завдань. Про це в авторській колонці для РБК-Україна розповів Віктор Павлов, засновник Школи НРК та офіцер батальйону НРК 3-ї окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу. Ключовий висновок колонки: технологічна перевага під час війни тимчасова, і зберегти її можна лише через повний аудит техніки, аналіз причин різної ефективності підрозділів та єдину систему поширення бойового досвіду.

Світовий лідер без порівнянного досвіду

Автор наголошує, що західні партнери мають потужні технології та великі ресурси, але не мають порівнянного бойового досвіду застосування НРК. Росія, за його словами, також активно розвиває цей напрямок, проте поки поступається Україні. Таким чином, лідерство Києва будується не на перевазі у виробництві, а на унікальному, накопиченому в бойових умовах досвіді експлуатації наземних роботів у реальних умовах фронту.

Масштаб: від одиничних машин до цілих підрозділів

Масштаб застосування НРК, за словами Павлова, добре видно на прикладі Третього армійського корпусу: у бригадах 3АК працюють уже не одиничні машини, а цілі підрозділи наземних роботизованих комплексів. За його даними, наземні дрони закривають до 80% потреб піхоти та виконують близько 90% евакуацій важкопоранених на передовій. Ці показники ілюструють перехід від точкового застосування роботів до їх системної інтеграції в бойовий порядок піхоти.

Операція «Вівальді»: десантування в глибокий тил

Окремим прикладом автор називає наступальну операцію «Вівальді» Третього армійського корпусу на півночі Донеччини. На другому етапі, за його словами, важкі безпілотники-«бомбери» доставляли НРК-камікадзе більш ніж на 10 кілометрів у тил противника. Павлов характеризує це як перший у світі випадок, коли в ході наступу наземні роботи-камікадзе були десантовані з важких БпЛА на такій відстані за лінією фронту. При цьому наземні роботи діяли в загальному задумі з розвідкою, ударними БпЛА, артилерією, РЕБ, ППО та піхотою, що, за оцінкою автора, свідчить: результат створює не окрема платформа, а узгоджена робота всієї системи.

Суперечливі дані

Тут важливо чесно окреслити обмеження джерел. Заяви про «світове лідерство», про перші у світі випадки десантування та про конкретні частки (до 80% потреб піхоти, близько 90% евакуацій) походять з одного джерела — авторської колонки офіцера — і не підтверджені в наданих матеріалах незалежним аудитом чи офіційними зведеннями. Більше того, сам автор визнає, що значна частина галузі НРК досі тримається на ініціативі окремих командирів, підрозділів, волонтерів та гнучкості виробників, а системних даних по парку техніки не існує — саме тому він і закликає до повного аудиту. Тобто кількісні показники та статус «лідера» поки є експертною оцінкою, а не верифікованою статистикою, і між гучними заявами про лідерство та реальним відсутністю єдиної картини по техніці є помітний розрив.

Чому лідерство не гарантоване

Павлов попереджає, що технологічне лідерство під час війні не дається назавжди: противник вивчає український досвід, а партнери інвестують у власні роботизовані системи. Локальні успіхи, досягаються завдяки ініціативі командирів і волонтерів, дають сильний результат на місцях, але не перетворюються на загальну практику всього війська. Без загальної системи розвитку НРК накопичена перевага ризикує бути втраченою.

Аудит і рамка DOTMLPF-I

Першим кроком автор називає повний аудит: необхідно знати не лише кількість переданих підрозділам НРК, а й скільки з них справні, скільки в ремонті, які завдання виконують і з яким результатом, а також дані про втрати, тривалість ремонту, підготовку людей, наявність запчастин, зв'язку, транспорту та інфраструктури. За словами Павлова, ця інформація вже частково існує, але розрізнені: підрозділи знають про реальне застосування, виробники — про характеристики та сервіс, навчальні структури — про підготовку, а фонди та волонтери бачать дефіцити, які закриваються поза плановим забезпеченням. Для системного аналізу причин проблем пропонується використовувати рамку DOTMLPF-I, яку в НАТО застосовують для оцінки військових здібностей: доктрина, організація, підготовка, матеріальна частина, лідерство, персонал, інфраструктура та взаємозаменяльність. Мета — не скласти рейтинг підрозділів, а встановити, чому потрібний результат не створюється стабільно.

Центр компетенцій як аналітичне ядро

Міністерство оборони, за словами автора, анонсувало створення Центру компетенцій НРК як єдиної точки взаємодії для виробників, військових та Генерального штабу. Саме цей Центр, за його задумом, має стати аналітичним ядром процесу: знаходити системні проблеми, визначати їхні причини та готувати пропозиції для Генштабу та Міноборони. Таким чином, утримання світового лідерства у застосуванні наземних роботів, за оцінкою Павлова, залежить не від нових окремих платформ, а від перетворення розрізненого бойового досвіду на керовану, вимірювану та відтворювану систему.