Російське видання РБК-Україна зі посиланням на розслідування The New York Times повідомило, що лише за 2024 рік Україна втратила близько 1,2 млрд доларів через шахрайство, розтрати та неналежне управління в сфері оборонних закупівель. До таких висновків, за даними видання, прийшли перевірки Державної аудиторської служби та внутрішнього аудиторського підрозділу Міністерства оборони, а також судові документи, які опинилися в розпорядженні редакції NYT. Стаття американського видання під назвою «В Україні шахрайство та розтрати винагороджуються новими контрактами на постачання зброї» фіксує системну проблему: підприємства, чиї продукти не відповідали вимогам або чиї керівники були затримані за звинуваченнями у корупції, продовжували отримувати нові держзамовлення.

Масштаб втрат за даними аудитів

Урядові аудити, що охоплюють 2024 та 2025 роки, зафіксували, що лише у 2024 році обсяг втрат становив близько 1,2 млрд доларів. За оцінкою NYT, ці дані не були оприлюднені офіційно, оскільки відповідні документи мають гриф конфіденційності. Аудитори виділили кілька механізмів втрат: близько 126 млн доларів було втрачено через відмову від дешевших пропозицій та переплати за озброєння, а в одному з випадків компанії ведуть суд через передоплату в розмірі щонайменше 100 млн доларів за контрактом, який у підсумку розвалився. Також встановлено, що 18 компаній укладали нові угоди, не виконавши попередні домовленості, причому шість з них не виконали жодного контракту.

Павлоградський хімічний завод: приклад системної проблеми

Одним із ключових прикладів NYT називає Павлоградський хімічний завод, який, за даними судових документів, продав українським військовим 233 тисячі непридатних мінометних мін, частина яких мала проблеми з запалами або порохом. Директор підприємства Леонід Шиман був затриманий у квітні 2025 року та звинувачений у шахрайстві на суму близько 68 млн доларів; у серпні того ж року його засудили до п'яти років позбавлення волі за окремою справою про організацію схеми продажу вибухівки за завищеними цінами. При цьому, як зазначають аудитори, про проблеми з продукцією знали посадові особи, проте Агентство оборонних закупівель (АОЗ) продовжувало укладати з заводом нові контракти — зокрема, підприємство отримало замовлення на постачання майже всіх 122-мм артилерійських снарядів для українських військових у 2025 році. За даними аудитів, сім із десяти найбільших військових підрядників України отримували нові замовлення, попри відкриті кримінальні провадження, невиконання попередніх контрактів або арешти керівників за звинуваченнями у корупції.

Закупівлі через посередників: ракети з Туреччини та Сербії

Окрему увагу NYT приділяє закупівлі артилерійських ракет турецького виробництва. У тендері 2024 року брали участь три компанії з пропозиціями приблизно по 4200, 4600 та 5100 доларів за ракету, причому всі ракети вироблялися на одному турецькому заводі. Найнижчу ціну запропонував безпосередній виробник Arca Defense, проте контракт отримала дочірня компанія чеської Czechoslovak Group, яка виступала посередником. За оцінкою NYT, вибір найдорожчої пропозиції збільшив витрати України приблизно на 130 млн доларів, при цьому аудитори не знайшли обґрунтування такого рішення, а попередні перевірки рекомендували уникати закупівель через посередників. Другий приклад стосується ракет радянського зразка у сербського виробника: через позицію Сербії щодо України Україна використовувала ланцюжок посередників. Контракт уклали з державною компанією «Спецтехноекспорт», у якої, за даними аудиторів, була історія невиконаних контрактів, а колишні керівники фігурували у розслідуванні можливого розкрадання та відмивання коштів; при цьому в компанії не було сербської експортної ліцензії на ракети. Замість ліцензії було надано «гарантійний лист» від української військової розвідки, що аудитори вважали необґрунтованою привілеєю. Пізніше «Спецтехноекспорт» уклала субпідряд із американською Regulus Global на чолі з колишнім брокером Merrill Lynch Уільямом Сомеріндейком-молодшим; ця угода стала однією з кількох між компаніями на загальну суму 1,7 млрд доларів, проте постачання почали розсипатися. Сомеріндейк заявив, що тодішній міністр оборони Рустем Умеров прагнув усунути посередників у оборонному виробництві та просив Regulus взаємодіяти безпосередньо з держзамовником.

Суперечливі дані

У матеріалах є кілька несумісностей, які важливо відображати чесно. По-перше, у справі Павлоградського заводу: Леонід Шиман уже засуджений до п'яти років за однією справою, проте його адвокат заявив, що він наміряється оскаржити вирок і заперечує вину у справі щодо мінометних мін, — тобто одна частина звинувачень оскаржена, а інша підтверджена судом. По-друге, ключова цифра у 1,2 млрд доларів ґрунтується на конфіденційних документах урядових аудитів, які не були оприлюднені офіційно; отже, незалежна публічна верифікація цих сум обмежена доступом NYT до матеріалів. По-третє, наявне суперечність між висновками аудиторів (про виявлені проблеми та невиконані контракти) та фактичною практикою АОЗ, яке продовжувало укладати з цими ж підприємствами нові угоди — видання інтерпретує це як системний збій контролю, а не як поодинокі помилки.

Контекст: цифровізація тендерів та зовнішнє фінансування

На тлі цих публікацій українські ЗМІ фіксують спроби реформувати закупівельну систему: обговорюється перехід оборонних тендерів, зокрема на FPV-дрони, у цифровий формат для зниження цін та підвищення прозорості. Паралельно зовнішні донори продовжують масштабне фінансування сектору — Єврокомісія схвалила виділення Україні 6,1 млрд євро на оборонні закупівлі. Саме поєднання величезних потоків грошей та обмеженої прозорості, за логікою розслідування NYT, створює умови для тих втрат, які аудитори оцінили в мільярди доларів.