Українська металургійна галузь переживає найглибшу кризу за весь час повномасштабної війни. Після серії російських ударів по підприємствах у серпні та вересні 2026 року ключові сталеплавильні потужності були зупинені, а виробництво сталі у вересні скоротилося майже вп'ятеро в річному вираженні — до 131 тисячі тонн. Для порівняння: до лютого 2022 року Україна щороку випускала 21,4 мільйона тонн сталі. До кінця вересня виплавка фактично припинилася. За оцінкою інвестиційного дому Dragon Capital, зупинка виробництва сталі та скорочення видобутку руди можуть коштувати економіці країни близько 1,5% ВВП.
«Ідеальний шторм»: коли удари по заводах збіглися з логістичним та енергетичним колапсом
Старша економістка Центру економічної стратегії Наталія Колесніченко в коментарі виданню RBC-Ukraine охарактеризувала ситуацію як «ідеальний шторм»: до прямих ракетних ударів по підприємствах додалися системні перебої з електроенергією, блокада одеських портів і скорочення квот Європейського Союзу на українську металопродукцію. За даними «Метінвесту», по «Запорожсталі» було випущено 17 балістичних ракет, у результаті загинули вісім працівників. «АрселорМіттал Кривий Ріг» після чотирьох ударів за п'ять тижнів ухвалив рішення законсервувати виробництво до завершення війни. Зупинилися також «Каметсталь» і підприємство «Інтерпайпу» у Дніпрі. Таким чином, практично всі великі сталеплавильні активи країни опинилися поза роботою одночасно.
Мільйон людей і міста, які «просто вмруть»
Наслідки кризи давно вийшли за межі заводських стін. За оцінкою директора GMK Center Станислава Зінченка, безпосередньо на металургійних підприємствах працювали близько 80 тисяч людей, ще приблизно 250 тисяч залежали від галузі через суміжні виробництва та замовлення. «Практично з сім'ями це мільйон людей, які залежали від роботи сталевої індустрії», — зазначив він. Найбільший ризик несуть промислові міста, бюджети яких значною мірою формувалися за рахунок податків великих підприємств: Запоріжжя, Кривий Ріг, Кам'янське, Дніпр, Нікополь і Горішні Плавні. «Ці міста просто вмруть. Люди виїжджатимуть із них. Це буде соціальна та гуманітарна катастрофа», — попередив Зінченко. Проблеми вже матеріалізувалися у Кривому Розі, де після зупинки великих підприємств міська влада перейшла до секвестру бюджету: податки промислових компаній раніше фінансували зарплати бюджетникам, комунальну інфраструктуру, дитячі садки та соціальні служби. Додаткового удару зазнають залізниці, порти, машинобудування та енергетика, для яких металургія була одним із найбільших клієнтів.
Морська логістика — вузьке горлечко, без якого галузі не вижити
Критичною проблемою, на думку опитаних експертів, залишається морська логістика. Без діючого морського коридору Україна фактично не здатна експортувати на світовий ринок ані залізну руду, ані готову сталь. Залізничні маршрути через західний кордон не в змозі компенсувати втрату портових потужностей. Президент «Укрметалургпрому» Олександр Каленков наголошує, що відкриття морських шляхів дозволило б хоча б відновити експорт залізорудної сировини та підтримати частину виробництва. Саме відновлення морського експорту експерти називають одним із головних кроків з порятунку галузі.
Що потрібно для перезапуску: від спеціального фонду до скасування CBAM
Другий напрямок — підтримка підприємств, що простаюють. Каленков вказує на необхідність збереження трудових колективів, бронювання працівників та надання податкових пільг. Експерти також пропонують створити спеціальний фонд допомоги металургії, аналогічний механізмам підтримки енергетики, та залучити міжнародних партнерів до фінансування відновлення пошкоджених активів. Окрема умова — полегшення доступу української сталі до ринку ЄС: відкласти або пом'якшити квоти та механізм CBAM на період війни. Важливим елементом експерти називають запуск дієвого механізму страхування воєнних ризиків, який дав би компаніям можливість вкладати кошти в ремонт навіть за високої загрози повторних атак. Попри глибину кризи, GMK Center вважає, що галузь ще можна зберегти, однак для цього потрібні водночас гарантії безпеки, відновлення морської логістики, доступ до європейського ринку та фінансова підтримка з боку держави і міжнародних партнерів.
