В Польщі ворожнеча щодо приблизно 1,5 мільйона українців, які проживають у країні, дедалі частіше переростає у прямі вуличні напади, а праворадикальні політики напередодні парламентських виборів 2027 року, за оцінкою журналістів, лише підживлюють цю ворожнечу своєю риторикою. Про це повідомляє РБК-Україна зі посиланням на видання Politico. На тлі цих подій у польських містах відбуваються акції пам'яті, на яких, як на знімку, несуть плакати з написом «WOŁYŃ 1943 PAMIĘTAMY» («Волинь 1943, ми пам'ятаємо») і цифрами загиблих, що підкреслює: історична травма навколо подій 1943 року досі залишається одним із головних тригерів напруженості між двома суспільствами.

Політичний контекст: вибори 2027 року та «мова ворожнечі»

За даними Politico, польські націоналісти перетворюють ставлення до української меншини на повноцінну політичну тему напередодні парламентських виборів 2027 року. Ключовим приводом для ескалації стало рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента України Володимира Зеленського найвищої державної нагороди — ордена Білого Орла — через рішення назвати військову частину на честь Української повстанської армії. Лібертаріанська партія «Конфедерація» публічно засудила отримання українцями соціальної допомоги, а депутат Європарламенту Ґжегож Браун заявив: «Київський режим — ні наш союзник, ні наш друг, він наш ворог». Професор соціології Рафал Панковський зазначає, що саме така популістська риторика перетворила українську меншину на мішень і сприяла переростанню словесної ворожнечі у фізичне насильство.

Цифри: статистика етнічно мотивованих злочинів

Кількісні дані підтверджують тривожну динаміку. За результатами опитування CBOS, рівень антипатії поляків до українців зріс з 38 до 43 відсотка всього за останній рік. Польська поліція зафіксувала 180 повідомлень про злочини на етнічному ґрунті проти українців у першому півріччі — на 30 відсотків більше, ніж роком раніше. При цьому з лютого по червень польські прокурори направили до суду 283 справи, і українці стали жертвами більш ніж у 80 відсотках із них — проти 4 відсотків у 2014 році. Ці показники свідчать про те, що українці перетворилися з «гостей» на основну групу жертв етнічно мотивованого насильства в країні.

Інциденти: від Кожухова до Радому

Конкретні епізоди ілюструють, як риторика переходить у дії. 1 серпня в польському Кожухові невідомі напали на трьох українців, які ввечері відпочивали біля своєї машини: конфлікт спалахнув через музику, нападник крикнув «їдь в Україну», а потім повернувся з групою чоловіків, після чого почалася бійка. 2 серпня в Радомі вісім чоловіків жорстоко побили трьох молодих українців, яким п'яний поляк спочатку хотів «прочитати лекцію про Волинь»; організатора нападу поліція затримала, йому загрожує до п'яти років позбавлення волі. Окремий випадок описав Іван, який працює у Варшавському університеті: його сусід почав кричати на нього через рішення Зеленського про назву військової частини і вимагав «повернутися в Україну», після чого, за словами Івана, він боїться, що «ніхто не допоможе і просто депортують».

Суперечливі дані

Навколо історичного контексту — подій на Волині у 1943 році — позиції сторін суттєво розходяться, і це важливо враховувати при інтерпретації того, що відбувається. Польська націоналістична сторона, зокрема на акціях пам'яті та в публікаціях таких видань, як Myśl Polska, підкреслює роль ОУН і УПА у геноциді польського населення, оперуючи цифрами в діапазоні від 135 000 до 200 000 загиблих поляків (як на плакаті «135000-200000 ZAMORDOWANYCH POLAKÓW») і звинувачуючи українську сторону в спробах «виправдати геноцид поляків». Українська ж сторона та частина аналітиків, навпаки, зазначають, що ці події використовуються як політичний інструмент для легітимації поточної ворожнечі до українців у Польщі, а самі цифри жертв і їхня атрибуція залишаються предметом історичних суперечок. Крім того, у статистиці важливо розрізняти два різні показники: 180 повідомлень — це дані поліції про надіслані звернення за перше півріччя, тоді як 283 справи — це кількість справ, направлених прокурорами до суду за період з лютого по червень; це не суперечність, а різні перерізи одного процесу, але їхнє змішування в публічній дискусії може спотворювати картину.

Реакція влади та проблема депортацій

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що нападники стали відважнішими, бо відчувають політичний захист, і закликав президента Навроцького «нарешті відреагувати»: «Ми повинні рішуче боротися з цим насильством, тому що ця насильницька патологія набула відваги, оскільки отримала політичний патронат». Водночас на практиці, за повідомленнями, влада Польщі депортує українців навіть за незначні правопорушення — наприклад, одного 18-річного українця видалили з країни за те, що він перестрибнув через бар'єр на концерті. Таким чином, поєднання популістської риторики, зростання етнічно мотивованого насильства та жорсткої міграційної практики формує в Польщі середовище, в якому українська меншина відчуває себе водночас політичним козлом відпущення та вразливою групою на вулицях країни.