У Золочеві, місті Харківської області, розташованому всього за 17 кілометрів від лінії фронту, щодня лунають вибухи та гудіння дронів. Попри постійну загрозу, тут продовжують жити та тренуватися діти — юні велосипедисти місцевого клубу «Zolochiv Cycling Club». Їхня історія — це не просто спорт, а символ стійкості, надії та віри у майбутнє, навіть коли світ навколо руйнується.

Підземний спортзал: де діти знаходять безпеку

Зазвичай велоспортсмени тренуються на свіжому повітрі — у парках, на трасах, під відкритим небом. Але в Золочеві така розкіш недоступна. Через постійну дронну загрозу та обстріли діти займаються спортом у підземному дитячому просторі, створеному за підтримки ЮНІСЕФ та фонду «Мирне небо Харкова». Це місце стало для них єдиним притулком, де можна відчути себе в безпеці, отримати психологічну підтримку, взяти участь у арттерапії та навіть продовжити освіту, втрачену через війну.

Микола: від шкільного захоплення до мрії про збірну України

16-річний Микола — один із лідерів клубу. Він захопився велоспортом ще в школі, коли потрапив у дитячий велоклуб. «Тоді у мене з'явилося багато друзів, і ми почали проводити багато часу разом, у тому числі на заняттях з велоспорту», — згадує він. Повномасштабна війна розкидала друзів по різних містах: Миколі та його сім'ї довелося виїхати у спокійніший Богодухів. Але як тільки з'явилася можливість, він повернувся до Золочева і одразу відновив тренування.

Три життя велоклубу: від руйнування до відродження

Перше тренування оновленого клубу пройшло на базі місцевого спортивного комплексу. Однак радість тривала недовго: у 2023 році комплекс було знищено внаслідок обстрілів. «Це мене, чесно кажучи, морально зламало, — каже Микола. — Велоспорт був невід'ємною частиною мого життя. Мені було дуже важко без нього». Але тренер Віталій Садовий, заступник голови Золочівської селищної ради, не дав дітям опустити руки. Він знайшов нове приміщення, завіз туди тренувальні стенди та велосипеди — і клуб ожило втретє.

Мрії, освіта та друзі: що тримає дітей у Золочеві

Микола мріє стати майстром спорту України та вийти на міжнародний рівень. «У мене багато кумирів серед українців, які зараз виступають у Європі та займають призові місця. Я б дуже хотів приєднатися до збірної України з велоспорту», — ділиться він. Поєднувати навчання та спорт зараз непросто: школу в Золочеві розбомбили ще на початку війни, тому навчання перейшло в онлайн. Але, за словами Миколи, запал не згасає: «У мене щодня є натхнення отримати гідну освіту, піти на хорошу роботу, займатися спортом і продовжувати просто жити заради себе». «У цьому просторі у мене є можливість не просто займатися спортом. Тут я знайшов дуже цінних для мене людей — друзів, близьких. Зараз це, можна сказати, єдине безпечне місце, де я можу бачитися з ними», — запевняє хлопець.

Спорт як терапія: спостереження тренера та підтримка міжнародних партнерів

За словами Віталія Садового, спорт стає для дітей не просто фізичною активністю, а способом залишатися дітьми, попри реалії війни: «Спілкуючись із друзями, виїжджаючи на змагання, вони отримують задоволення. І по них видно, як у цих реаліях постійних обстрілів стан дітей змінюється — тут вони відпочивають, тут відчувають себе в безпеці». Велоклуб є свідченням того, як подібні простори допомагають юним українським спортсменам розвивати свої таланти та надихати інших дітей своїм прикладом. «Завдяки цьому простору ми маємо можливість тренувати дітей і на всеукраїнських змаганнях показувати гідні результати», — розповідає тренер. Безпечні місця для дітей працюють за підтримки урядів США, Швеції, Норвегії та Данії.