У Каракасі офіційно підтвердили підписання нової нафтової угоди з Вашингтоном, яка, за заявою влади, має стати інструментом залучення масштабних інвестицій і відновлення видобутку. В.о. президента Венесуели Делсі Родрігес у виступі, який транслювався державним телебаченням, наголосила, що країна зберігає право власності та суверенітет над своїми ресурсами. «Одне має бути абсолютно зрозумілим: Венесуела зберігає право власності та суверенітет над своїми ресурсами», — заявила Родрігес. Згідно з умовами документа, йдеться про розробку 17 стратегічних нафтових покладів, а строк дії угоди, за даними низки видань, становить 25 років.

Фінансові параметри та очікування Каракаса

Офіційні оцінки угоди виглядають вражаюче: у проєкти може бути інвестовано понад 100 млрд доларів, а надходження до бюджету Венесуели від податків, за заявою влади, можуть перевищити 209 млрд доларів. Родрігес заявила, що мета домовленостей — перетворити підземні ресурси країни на «джерело соціального та економічного добробуту для народу Венесуели». На тлі угоди видобуток нафти вже демонструє зростання: у січні–липні 2026 року він зріс на 29,8% і досяг приблизно 1,2 млн барелів на добу. Втім, цей показник досі значно нижчий за рівень четвертьвікової давнини, коли країна видобувала близько 3 млн барелів на добу.

Позиція Вашингтона та роль «гаранта»

Президент США Дональд Трамп назвав домовленість «найбільшою нафтовою угодою в історії світу» і заявив, що Америка отримала пакет акцій без жодних витрат для американських платників податків. Згідно з умовами угоди, Вашингтон отримує контроль над 65 млрд барелів нафтових запасів Венесуели. Деякі аналітики позитивно оцінюють участь США як своєрідного «гаранта» інвестицій: країна має найбільші у світі підтверджені запаси нафти, але понад десять років мала труднощі з залученням капіталу на тлі глибокого економічного кризи. Професор Інституту перспективних досліджень у сфері управління (IESA) Освальдо Феліссоль заявив AFP, що без таких домовленостей поклади могли б залишатися нерозробленими ще 10–15 років, оскільки державна Petróleos de Venezuela не має необхідних фінансових ресурсів. Раніше Родрігес запустила реформи в гірничодобувному та нафтовому секторах для спрощення доступу приватного та іноземного капіталу, а Вашингтон ослабив санкції проти нафтової галузі Венесуели.

Суперечливі дані

Однак навколо трактування угоди вже виникли розбіжності. З одного боку, Родрігес наполягає, що Каракас зберігає повний суверенітет і право власності на ресурси. З іншого — Трамп описує угоду як передачу Америці «пакету акцій» і «контролю» над 65 млрд барелів запасів, що звучить як поступка частини прав. Частина критиків звинувачує уряд у недостатній прозорості домовленостей, а в соцмережах порушують питання, наскільки угода дійсно вигідна для венесуельців. Таким чином, одна й та сама угода одночасно описується як збереження суверенітету і як передача контролю над значною частиною запасів — і обидві версії виходять від офіційних осіб двох країн.

Геополітичний контекст

Угоду укладено на тлі різкої зміни курсу в регіоні: на початку 2026 року, за наявними даними, Трамп провів військову операцію у Венесуелі, внаслідок якої президент Ніколас Мадуро та його дружина були затримані та передані суду в США. Нещодавно американський лідер припустив, що за «венесуельською моделлю» може відбутися й операція на Кубі. У цих умовах нафтова угода сприймається не лише як економічний, а й як політичний документ, що визначає майбутнє управління ресурсами країни на найближчі чверть століття.