Вашингтон оголосив про початок безпрецедентного економічного тиску на Тегеран, однак ключові гравці регіону фактично проігнорували попередження Білого дому. Спроба адміністрації США влаштувати «економічне наступлення» проти Ірану, яку сам міністр фінансів Скотт Бессент порівняв з історичною висадкою в Нормандії 1944 року, виявилася малоефективною. Країни-партнери Тегерану не поспішають розривати торговельні зв'язки, а Пекін, який поглинає до 90% іранського нафтового експорту, уже зробив дерзке попередження і не наміряється відступати. Станом на кінець серпня 2026 року війна перевищила шестимісячну відмітку, а санкційна кампанія, схоже, не досягає заявлених цілей.

«Нормандія» Бессента: риторика і реальність

Ще в середині серпня глава Міністерства фінансів США Скотт Бессент анонсував безпрецедентні заходи проти Тегерану, порівнявши заплановану операцію з висадкою союзників в Нормандії. Подібна історична аналогія підкреслює масштабність задуму: йдеться про спробу одночасно «висадити» кілька санкційних ударів по різним вузлам іранської фінансової системи. У кінці тижня Міністерство фінансів оголосило про плани ввести обмеження проти філії єгипетського банку Banque Misr в ОАЕ, який Вашингтон розглядає як багаторічного посередника іранського режиму. Банку планують обмежити доступ до кореспондентських відносин з американськими банками.

Міжнародна реакція: тиша замість капітуляції

Однак, на відміну від очікувань Вашингтона, реакція партнерів Ірану виявилася мінімальною. Країни регіону продовжують торговельні операції з Тегераном, не демонструючи готовності підкоритися американському тиску. Аналітики зазначають, що публічні дії, вжиті Міністерством фінансів цього тижня, не відповідають ажіотажу, який супроводжував їх анонс. Бувший чиновник Мінфіну США Алекс Зерден прямо констатував: «Оскільки війна перевищила шестимісячну відмітку, публічні дії, вжиті Міністерством фінансів цього тижня, не відповідають ажіотажу». Таким чином, розрив між риторикою та реальними кроками залишається значним.

Китайська дилема: 90% нафти і загроза вибуху фінансової системи

Головною дилемою для адміністрації США залишається позиція Пекіна. Будь-яка дійсно ефективна санкційна кампанія має вдарити по Китаю, який наразі купує близько 90% іранської нафти. Однак Китай уже зробив Вашингтону чітке попередження про готовність захищати свої інтереси і не збирається відступати від торгівлі з Тегераном. Генеральний директор платформи даних China Beige Book Лілленд Міллер підкреслив: «Не можна допустити змістовну економічну війну проти Ірану, ігноруючи при цьому єдину країну, яка поглинає 90% її експорту нафти». Експерти попереджають, що спроба натиснути на китайські фінансові установи несе ризик потужних відповідних заходів і може дестабілізувати всю світову фінансову систему.

Експертний вердикт: нокаут одностронними заходами неможливий

Спеціалісти в галузі геополітики та економіки згодні в тому, що спроба «нокаутувати» Іран одностронними обмеженнями не дасть результату. Головний радник DBM Consulting Стивен Феллон заявив: «Ідея про те, що Іран можна нокаутувати таким чином, абсурдна — це не зрушить справу з місця. Занадто багато учасників, і це надто винагороджує залучених людей». За його словами, багатополлярність торговельних потоків і залученість численних посередників роблять одностронну санкційну політику структурно неефективною.

Протирічливі дані

У наданих джерелах спостерігається певна неузгодженість у оцінці масштабу вжитих заходів. З одного боку, офіційний Вашингтон подає анонс як початок «безпрецедентного» економічного наступлення, порівнюючи його з Нормандією. З іншого боку, незалежні аналітики та бывшие чиновники Мінфіну характеризують фактично реалізовані кроки (обмеження проти філії Banque Misr в ОАЕ) як «занадто слабкі» і невідповідні заявленому ажіотажу. Крім того, у джерелах немає єдиної точної дати початку санкційної кампанії: Бессент анонсував заходи «в середині серпня», а конкретні обмеження проти банку були оголошені «в кінці тижня», що створює розмитість хронології. Різниця між риторичним масштабом («Нормандія») та фактичним обсягом обмежень (один банк в одній юрисдикції) залишається основним протиріччям у поданні інформації.