На засіданні Ради глав держав Шанхайської організації співпраці (ШОС) лідер Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін виступив із заявою, в якій Пекін окреслив готовність активніше брати участь у мирному врегулюванні одразу трьох найбільших міжнародних конфліктів — в Україні, на Близькому Сході та в Афганістані. За даними РБК-Україна, китайський лідер наголосив, що країна наміру зміцнювати комунікацію та координацію з усіма сторонами, залученими до цих криз, дотримуючись підходу, спрямованого на усунення як симптомів, так і коренових причин проблем.

Підхід «від симптомів до причин»: що саме запропонував Пекін

У своїй промові Сі Цзіньпін сформулював методологічну рамку китайської участі у врегулюванні: «Щодо таких міжнародних і регіональних гарячих точок, як Україна, Близький Схід та Афганістан, Китай готовий зміцнювати комунікацію та координацію з усіма сторонами, дотримуючись підходу, спрямованого на усунення як симптомів, так і причин проблеми, і сприяти політичному врегулюванню». Таким чином, Пекін декларує не просто дипломатичне посередництво, а комплексну стратегію, яка має торкатися як безпосередніх наслідків конфліктів, так і їхніх структурних передумов. Заява прозвучала на майданчику ШОС, що підкреслює прив'язку китайської ініціативи до формату, в якому ключову роль відіграють Китай, Росія та низка азіатських держав.

Візит до США та пропуск Генасамблеї ООН: дипломатичний баланс

Паралельно із заявою про мирне врегулювання в ШОС стало відомо, що Сі Цзіньпін вперше за 11 років відвідає Сполучені Штати. Зустріч із президентом США Дональдом Трампом запланована на 24 вересня в Вашингтоні. При цьому китайський лідер пропустить Генеральну Асамблею ООН, на яку на тиждень з'їдуться світові лідери. Таке поєднання — особиста зустріч із Трампом за відсутності на головній багатосторонній майданчику — свідчить про те, що Пекін наміру вести ключові переговори у двосторонньому форматі, а не в багатополярному. Для України та інших сторін конфлікту це означає, що канал комунікації з Китаєм проходитиме переважно через двосторонні та регіональні формати, а не через ООН.

Позиція Нью-Делі: заклики Моді до припинення «безкінечної війни»

На полях того ж саміту ШОС прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді під час зустрічі з Володимиром Путіним закликав перейти від «безкінечної війни» до припинення бойових дій. За словами індійського прем'єра, кожен день війни «відкидає людство назад», а кожен крок до миру «повертає надію». Заява Моді, прозвучавша в одній залі з промовою Сі Цзіньпіна, формує картину того, що в рамках ШОС кілька великих держав одночасно висунули ініціативи з деескалації, хоча їхні акценти та адресати відрізняються.

Суперечливі дані

У наданих джерелах фактчекінгу (РБК-Україна, Mail.ru, Vesti.az, Rosbalt) основні факти заяви Сі Цзіньпіна — перелік трьох конфліктів, формулювання підходу «симптоми та причини», прив'язка до ШОС — подані послідовно і не містять розбіжностей у датах чи цифрах. Водночас існує смислова неузгодженість у дипломатичній поведінці Пекіна: з одного боку, Китай декларує готовність координувати мирне врегулювання з України та інших конфліктів, з іншого — його лідер пропускає Генеральну Асамблею ООН, яка традиційно є головною майданчиком для багатосторонніх мирних ініціатив, і переносить акцент на двосторонню зустріч із Трампом. Це не є фактичним суперечним у цифрах чи датах, однак створює питання про те, наскільки послідовна китайська позиція щодо вибору інституційних форматів для мирних переговорів.

Контекст і значення для Києва

Для України заява Сі Цзіньпіна важлива з кількох причин. По-перше, Китай вперше в такій явній формі перелічив Україну серед «гарячих точок», щодо яких Пекін готовий координувати зусилля. По-друге, прив'язка ініціативи до ШОС означає, що китайська дипломатія вестиметься в тісному зв'язку з російською позицією в рамках цього альянсу. По-третє, збіг у часі з візитом до Вашингтона та зустріччю з Трампом відкриває вікно для того, щоб Київ і його союзники спробували синхронізувати тиск на Пекін через обидва канали — і через ШОС, і через двосторонні відносини США та КНР. Підсумком стане те, який формат — багатосторонній чи двосторонній — виявиться результативнішим для просування політичного врегулювання.