Український актор та ветеран бойових дій Володимир Ращук, відомий за серіалом «Котляревський», у бліц-інтерв'ю виданню Styler (RBC Ukraine) розповів про те, як його бойовий досвід змінює підхід до роботи в кіно, чому він відмовляється від проєктів через позицію режисера і що виявилося найскладнішим у процесі схуднення на 40 кілограмів. У серіалі Ращук грає шеф-кухаря Борщевського, який відтворює забуті страви з «Енеїди» Котляревського, а сам актор, за його словами, збирає сімейні рецепти та мріє відкрити ресторан, присвячений грекам Приазов'я. Інтервью вийшло на тлі обговорення того, як українське кіно працює з темою війни та поверненням ветеранів.

«Актор відповідає за себе, продюсер — за всіх»

Ращук запустив власний продакшн і в інтерв'ю пояснив, як змінилося його мислення після переходу на продюсерський бік. Як актор він читає сценарій і ставить собі одне запитання: «Чи є що грати?». Як продюсер той самий текст він оцінює крізь призму бюджету: скільки коштує сцена, кого брати в команду, чи зможе проєкт дожити до останнього знімального дня. «Актор відповідає за себе, продюсер відповідає за всіх», — формулює він різницю. Цей зсув у мислення, за його словами, робить його більш вимогливим до вибору проєктів ще до того, як він сідає у крісло актора.

«Пафос вбиває фільм»: що не так із військовими на екрані

Однією з центральних тем інтерв'ю стала критика того, як українське кіно зображує військових. Ращук виділяє дві головні помилки. Перша — пафос: «Ми досі показуємо військових як пам'ятники: правильні фрази, чиста форма, суворий погляд у далечінь». За його спостереженнями з позицій, на фронті жартують, причому часто так, що цивільний глядач не зрозуміє жарту. «Гумор там рятує. Військовий — живий чоловік або жінка, який втомлюється, сперечається, нудьгує за домом. Герою без недоліків глядач не вірить, а якщо не вірить, то й не співпереживає», — каже він. Друга помилка — дрібниці: як тримають зброю, як говорять по рації. «Військовий бачить це за секунду, і для нього фільм на цьому закінчується», — підкреслює Ращук. Він також зазначає, що довіряти ветеранам варто не лише в кадрі, а й за кадром — як консультантів, постановників трюків, сценаристів, бо саме там найчастіше припускаються помилок люди, які не бачили війни.

40 кілограмів і півтора року однакової тарілки

Ращук раніше розповідав про схуднення на 40 кілограмів, і в інтерв'ю Styler він уточнив, що найскладнішим виявилося не відвідування спортзалу, а харчування. «Тренування вимагає сили волі на годину, харчування вимагає її цілодобово», — пояснює він. Актор, який любить готувати, експериментувати та пробувати кухні різних країн, був змушений перейти на просту, практично однакову їжу і дотримуватися цього режиму не тиждень, а півтора року. У коментарі «Новому каналу» він підтвердив, що основу раціону становлять рис, макарони, картопля, курка, яйця та овочі, і що 80% успіху схуднення становить саме збалансоване харчування, а не фізичні навантаження. «Іронія в тому, що після цього я зіграв шеф-кухаря», — додає він в інтерв'ю Styler.

Принципи, якими не торгують

Ращук прямо говорить про професійний принцип, який не готовий порушити навіть заради великої ролі: він не працює з людьми, чия позиція щодо війни для нього є неприйнятною. «Від ролі через режисера я вже відмовлявся і не шкодую», — визнає актор. Тепер, перш ніж погодитися на проєкт, він дізнається склад команди: режисер, оператор, партнери по майданчику. Другий принцип, який він називає не менш важливим: якщо проєкт прийнято, він не страждає від особистих емоцій. «Навіть якщо з кимось на майданчику не склалося, відпрацюю на сто відсотків. Глядач не винен, що ми з партнером із різних світів», — формулює він.

«Власне, це моя історія»

Завершує інтерв'ю Ращук роздумами про те, яку історію про українських ветеранів він хотів би розповісти на екрані, але якої досі бракує. Це історія людини, яка пішла на війну малоросом, а українцем стала в окопі. «До великої війни я не питав себе, хто я. Відповідь дали бойові дії та мій комбат, який пояснював нам, звідки ми і чому ми не люди без роду і племені», — каже він. Друга відсутня, за його словами, історія — про повернення: не про перший день вдома, а про перший рік після демобілізації. На запитання про те, як народження сина змінило його погляд на майбутнє, Ращук відповідає коротко: «Раніше я думав про майбутнє абстрактно. Тепер точно знаю, заради чого все це було: щоб йому не довелося воювати на тій самій війні. Решта — це наше з ним, і виносити таке на публіку у мене немає бажання».