18 листопада 2026 року один із найвіддаленіших об'єктів, будь-коли створених людиною, подолав символічний рубіж: космічний апарат Voyager 1 віддалився від Землі на відстань одного світлового дня. Це понад 25 мільярдів кілометрів — шлях, який промінь світла долає рівно за 24 години. Для досягнення цієї точки зонду, запущеному в 1977 році, знадобилося майже пів століття безперервного польоту із середньою швидкістю близько 61 000 кілометрів на годину. Тепер радіосигнал від Землі до апарата і назад займає повну добу, а повний цикл обміну даними — відправлення команди та отримання підтвердження — розтягується на 48 годин.
Святкування віхи: сигнали за абеткою Морзе
У NASA вирішили відзначити цю історичну позначку незвичним способом: відомство запропонувало прихильникам місії надіслати в небо сигнали за абеткою Морзе. Ініціатива підкреслює, що, попри колосальну відстань, апарат, як і раніше, залишається частиною живої наукової програми. При цьому на такій дистанції будь-яке оперативне втручання ззовні стає неможливим: зонд покладається на власні алгоритми безпеки. Це підтвердилося і на практиці — у жовтні 2026 року контакт з апаратом переривався на дві доби через спрацювання автоматичного захисту, що інженери місії згодом розібрали й усунули.
Чому Voyager 2 відстав майже на десятиліття
Закономірне питання: чому другий апарат місії, Voyager 2, досягне тієї ж відстані лише майже через десять років, хоча обидва зонди стартували у 1977 році з різницею всього у два тижні? Парадокс у тому, що першим у космос вирушив саме Voyager 2, проте згодом його побратим випередив його і зараз віддаляється від Сонця швидше. Причина — у різних маршрутах, обраних NASA відповідно до наукових завдань кожного апарата. Voyager 1 спрямували на швидшу траєкторію: він досяг Юпітера 5 березня 1979 року, на чотири місяці раніше за Voyager 2, потім пролетів повз Сатурн для детального вивчення його кілець і найбільшого супутника Титана, після чого залишив Сонячну систему, рухаючись вгору і назовні. Зараз він долає приблизно 3,5 астрономічної одиниці на рік.
Гравітаційна «праща» та її ціна
Voyager 2 отримав інше завдання: скористатися рідкісним розташуванням планет, щоб дослідити не лише Юпітер і Сатурн, а й Уран та Нептун. Під час прольотів обидва зонди використовували гравітаційний маневр — своєрідну космічну «пращу», завдяки якій тяжіння планет змінювало напрямок руху та надавало апаратам додаткової швидкості. Біля Юпітера кожен зонд прискорився приблизно на 10 км/с, а Voyager 2 додатково набрав близько 5 км/с біля Сатурна і ще 2 км/с біля Урана. Однак під час прольоту повз Нептун апарат різко змінив траєкторію, щоб дослідити його супутник Тритон: він пройшов над північним полюсом планети й опустився нижче площини Сонячної системи, втративши близько 2 км/с. У результаті Voyager 2 рухається повільніше — приблизно 3,1 астрономічної одиниці на рік.
Робота довше, ніж прогнозували
Попри різницю у швидкості, обидва апарати успішно вийшли у міжзоряний простір: Voyager 1 — у 2012 році, Voyager 2 — у 2018 році. Досягнення віхи в один світловий день означає, що зонди працюють значно довше, ніж хто-небудь прогнозував майже 50 років тому. Лабораторія реактивного руху NASA (JPL), що керує проєктом, досі підтримує їхню роботу, хоча ядерні джерела живлення поступово вичерпуються. Щоб продовжити термін служби єдиних в історії міжзоряних апаратів, інженери поступово вимикають непотрібні наукові прилади та провели процедуру перерозподілу енергії, відому як «Big Bang». Завдяки цим заходам обидва апарати мають усі шанси пропрацювати ще й у 2030-х роках.