Легендарний футболіст і тренер київського «Динамо» Йожеф Сабо у великому інтерв'ю виданню Sport RBC.UA поділився спогадами про своє непросте дитинство в Ужгороді, початок спортивного шляху, переможний сезон 1960-х та значення київського клубу у своєму житті. Ветеран вітчизняного футболу розповів про подолання труднощів воєнної пори, перших наставників та доленосний перехід до столичної команди.

Дитинство в Ужгороді та уроки дисципліни

Дитячі роки Йожефа Сабо припали на важкі воєнні та післявоєнні часи в Ужгороді, коли часто змінювалися кордони та уклад життя. Батька забрали до угорської армії ще до 1941 року, він повернувся з полону у 1947-му і помер за чотири роки, залишивши багатодітну сім'ю на піклування матері. Старші брати працювали, допомагаючи матері зводити кінці з кінцями, а згодом сім'я з власного будинку була змушена перебратися до тісної казарми. Ці випробування сформували у майбутнього гравця залізний характер і відповідальність.

Серйозний шлях у спорті почався завдяки тренеру Золтану Дьєрфі, який примітив хлопця на стадіоні біля заводу і прищепив йому жорстку дисципліну. Коли після успіхів у юнацькій збірній Закарпаття мати зажадала припинити тренування і йти працювати задля допомоги сім'ї, Дьєрфі особисто прийшов додому до Сабо і переконав її дати синові шанс. Завдяки цьому втручанню юний Йожеф продовжив займатися футболом, поєднуючи навчання у вечірній школі після сьомого класу з щоденними навантаженнями.

Перехід до київського «Динамо» та історичний дебют

Моложого гравця ужгородського «Спартака» помітили столичні селекціонери, і невдовзі за ним, Андрієм Гаваші та Василем Турянчиком приїхав генерал, який доставив їх до Києва літаком. Наймолодший у сім'ї, Сабо стикнувся з тим, що мати особисто приїжджала до столиці, намагаючись забрати його додому, але згодом змирилася, побачивши успіхи та перші заробітки сина. Дебют Сабо за «Динамо» відбувся 1 червня 1959 року в матчі проти лондонського «Тоттенгема», де високий темп гри та колосальні навантаження вразили молодого дебютанта.

Після тієї виснажливої зустрічі досвідчений партнер Юрій Войнов підійшов до знесиленого Сабо і передрече йому велике футбольне майбутнє, що стало найсильнішою мотивацією для гравця-початківця. Переломним моментом в історії клубу став 1961 рік, коли кияни вперше завоювали чемпіонський титул СРСР, перервавши багаторічну гегемонію московських клубів. Тренер В'ячеслав Соловйов невпинно вселяв футболістам віру у власні сили, допомагаючи подолати психологічний бар'єр і довести свою перевагу на всесоюзній арені.

Погляд ветерана на сучасний футбол

Через десятиліття Йожеф Сабо продовжує уважно стежити за виступами рідного клубу, регулярно аналізуючи матчі команди в національній першості та єврокубках. Висловлювання ветерана часто відрізняються безкомпромісною прямотою та жорсткою критикою, коли гра підопічних не відповідає високим стандартам київської школи. Для Сабо «Динамо» залишається невіддільною частиною життя, за яку він щиро переживає, вимагаючи від нинішнього покоління повної самовіддачі та бійцівських якостей на полі.

Значення спадщини Йожефа Сабо

Життєвий та спортивний шлях Йожефа Сабо відображає цілу епопею становлення українського футболу від післявоєнної розрухи до тріумфальних перемог на союзній арені. Його історія слугує яскравим прикладом того, як талант у поєднанні з неймовірною дисципліною та подоланням життєвих негараздів дозволяє зійти на спортивний олімп. Авторитет ветерана і сьогодні залишається орієнтиром для нових поколінь гравців, нагадуючи про спадкоємність традицій та відданість клубним кольорам.