Народний депутат України Олексій Гончаренко 19 серпня 2026 року зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт № 15529, який вводить спеціальний правовий механізм легалізації та інтеграції в Україні для громадян Білорусі. Активне медійне висвітлення ініціативи припало на 21–25 серпня 2026 року. За задумом автора, документ має дати можливість легально жити та працювати в країні тим білорусам, які засуджують російську агресію та підтримують територіальну цілісність України, — тобто, за формулюванням депутата, тим, хто «обрав Україну і свободу».

Суть документа: не паспорт одразу, а «інтеграційний ВНЖ»

Ключовим інструментом законопроєкту № 15529 стає так званий «інтеграційний ВНЖ» (інтеграційна посвідка) — біометричний документ на тимчасове проживання строком на три роки з можливістю продовження. Його принципова відмінність від стандартного виду на проживання в тому, що для отримання не потрібно доводити традиційні підстави — шлюб, працевлаштування, навчання чи інвестиції. Власник такого посвідчення отримує право офіційно працювати без спеціального дозволу, реєструвати фізособу-підприємця (ФОП) та бізнес, відкривати рахунки в українських банках без обмежень, а також користуватися медициною та освітою на загальних засадах.

Шлях до громадянства та декларація замість довідки

Громадянство України за законопроєктом передбачене як кінцевий етап інтеграції, а не як негайний результат. Після трьох років безперервного легального проживання за інтеграційним посвідченням та складання обов'язкових іспитів на знання української мови, історії та Основав держави (Конституції) людина отримує право на громадянство в спрощеному порядку. Найважливіша технічна норма стосується документа, що підтверджує вихід з білоруського громадянства: замість довідки, яку режим у Мінську фактично не видає, заявнику достатньо подати декларацію про відмову від громадянства Республіки Білорусь. Це безпосередньо знімає одну з головних бюрократичних перешкод, з якими білоруська діаспора стикалася роками.

Фільтрація, безпека та захисні гарантії

Попри «спрощений» характер процедури, законопроєкт зберігає жорсткий контур безпеки. Обов'язковою є спеціальна перевірка компетентних органів — Державної міграційної служби спільно з СБУ та Національною поліцією. Документ прямо забороняє видачу статусу силовикам, учасникам політичних репресій, військовослужбовцям Збройних сил Білорусі, що служили після 24 лютого 2022 року, а також особам, що підпадають під санкції. Водночас у текст закладені захисні гарантії: законодавча заборона на екстрадацію, депортацію або примусове повернення до Республіки Білорусь. Саме цей блок має відповісти на головний страх діаспори — загрозу вигнання на тлі статусу Білорусі як союзника РФ.

Суперечливі дані

У публічній дискусії навколо ініціативи є помітні розбіжності в акцентах. У первинних анонсах законопроєкт подавався насамперед як «спрощений порядок отримання українського громадянства» для білорусів, тоді як у деталізованій редакції № 15529 громадянство — лише фінальний етап після трьох років проживання за інтеграційним ВНЖ, а основний інструмент — тимчасовий документ на три роки. Друга незручність стосується чоловічої аудиторії: у тексті документа не розкрито механізм виїзду за межі України для чоловіків, що отримали паспорт, в умовах воєнного стану, і не знято автоматичні мобілізаційні обмеження для чоловіків 18–60 років, які підпадають під внутрішнє законодавство. Для частини релокантів, що розглядали Україну як транзит або тимчасове притулок, це перетворює «вільний» паспорт на потенційну юридичну пастку. Нарешті, регіональний контекст виглядає контрастно: у сусідніх країнах ЄС, навпаки, посилюють правила — наприклад, Сейм Литви схвалив законопроєкт, що забороняє громадянам РФ та Білорусі подавати на литовське громадянство, що підкреслює винятковість української ініціативи на тлі загального тренду закриття.

Реакція діаспори та політичний контекст

Білоруські активісти в Україні неодноразово заявляли, що їхній базовий запит — не стільки паспорт, скільки гуманітарний статус, розблокування банківських карток та спрощення отримання ВНЖ для легальної роботи та сплати податків. Законопроєкт Гончаренка формально закриває частину цих потреб через пакет прав «інтеграційного ВНЖ», але радикальна риторика «одразу дати паспорт» в анонсах не зовсім збігається з повсякденними економічними потребами людей. З погляду парламентської перспективи шанси на прохід документа в сесійній залі оцінюються скептично: Офіс президента та Міграційна служба, навпаки, посилюють фільтри отримання громадянства, а силові відомства традиційно насторожено ставляться до масового спрощення процедур для громадян РБ через ризики інфільтрації. Для самого депутата, відомого гучними медійними ініціативами, ініціатива залишається зручним способом заявити про себе та акумулювати симпатії ліберальної та закордонної аудиторії.